приминати

ПРИМИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИМ’Я́ТИ, мну́, мне́ш, док., перех.

1. Притискаючи або пригинаючи, робити прилеглим або похиленим (бур’ян, траву і т. ін.).

Відповзали поранені, приминаючи й закривавлюючи траву (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 534);

Хорти пробігли за кіннотниками, приминаючи траву, як вітрова хвиля (Ю. Янов., І, 1958, 143);

Лукія впала на землю, прим’явши високе буйне жито, і заридала (Донч., III, 1956, 71);

Краплистий дощ отави окропив, Прим’яв злегенька вистиглу матірку (Мал., Книга.., 1954, 79);

// Наступаючи на щось, топчучи, руйнувати.

Дмитро, приминаючи верзунами химерно наточені черв’яком купинки землі, іде до катраги (Стельмах, II, 1962, 273);

// Мнучи, притискати.

Семенко і той з ранку до вечора в глині товчеться. Баби мажуть, і він собі ручкою по стіні ляпає та трісочкою приминає (Мур., Бук. повість, 1959, 38).

Прим’я́ти під се́бе кого: а) навалитися своєю вагою на кого-небудь;

б) потоптати когось (про коней).

Кінь, відчувши погибель, що дихала на нього з прірви, осів на задні ноги, плигнув уперед і, прим’явши під себе кількох циган, вирвався і пішов чвалом по луках (Тют., Вир, 1964, 71).

2. тільки док. Трохи пом’яти що-небудь.

Прим’яти спідницю.

3. тільки док., кого, перен., фам. Побити кого-небудь.

Так скрутив [Мірошниченко] карка [Якову], що в чоловіка якось одразу по-гусячи зів’яла голова.. — Коли прим’яв тебе, Якове, трохи, пробачай, — покосився на нього Мірошниченко (Стельмах, II, 1962, 12).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

приминати

Значення в інших словниках