примовляти

ПРИМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРИМО́ВИТИ, влю, виш; мн. примо́влять; док.

1. перев. недок., перех. і неперех. Супроводжувати яку-небудь дію словами; приказувати.

Докопавшись до корінців, укритих філоксерою, вона рвала їх і їла з землею разом, примовляючи: — Зараза, кажете? (Коцюб., І, 1955, 217);

Вони зійшли з шляху, штовхали корів, ішли поруч із ними, примовляючи: — Гей, Манька! Гей, Лиска! (Скл., Хазяїни, 1948, 83);

// Граючи або танцюючи, вимовляти слова пісні, примовки і т. ін.

Тут поет взяв мандоліну І на відповідь гуртові Він заграв, і до музики Примовляв пісні чудові (Л. Укр., І, 1951, 368);

[Семен:] Танцювати по черзі, не всім разом.. [Явдоким:] А хто ж буде примовляти, мабуть, ти, Мусію? (Кроп., V, 1959, 168);

Грає хлопчик, примовляє: — Ой да горе — не біда! (Нех., Ми живемо.., 1960, 105);

// Казати приказку відповідно до ситуації, до якоїсь розповіді.

І ще одно він щастя мав — Розумну жінку бог послав; Без неї чоловік — неначе блин без масла, Як примовляє кум Гордій (Гл., Вибр., 1951, 162);

— Щастя, — примовляв сам він, — як трясця: кого схоче, того трусить (Вовчок, VI, 1956, 218);

// Казати при певній дії узвичаєну примовку.

На тобі циганство й панство, коня вороного, ще й хвайду до того (примовляють в грі «сорока») (Номис, 1864, № 12570);

Випив і другий староста, теж прицмокуючи, і теж примовляв, похваляючи (Кв.-Осн., II, 1956, 73);

— Вдарю паличкою по вулику три рази і примовляю: «На морі, на океані, на острові Буяні їде Ілля-пророк на колісниці, гонить дощ і грімницю, гоню і я вас, мої бджілоньки, по ярий віск, по солодкий мед» (Стельмах, II, 1962, 79);

— Дай же, боже, і пшениці щоб родили, і діти красно на миру ходили — примовила мати до Мар’яни чарку (Кос., Нов., 1962, 92);

// Плачучи, приказувати; голосити.

Все їх гукала, все до їх примовляла: «Тату мій, тату! Нащо ви мене покинули?» (Вовчок, І, 1955, 47).

2. перех. Додавати до сказаного що-небудь, вступати в розмову.

— Ось вона, володарка полігона, — казали про неї бійці, а мати голубливо примовляла: — Ясочка наша (Гончар, Тронка, 1963, 300);

Він так само посміхається і примовляє: — І це ще не все, дорогий друже (Жур., Опов., 1956, 187);

// Додавати якусь фразу, слова після якої-небудь дії.

— А тепер буде тихо чи ні? — примовляв [Іван] за кожним стуком (Март., Тв., 1954, 316).

3. перех. і неперех. За народними віруваннями — виліковувати замовлянням.

— Домніка примовить тобі болячку! — обізвався батько, що сидів мовчки досі (Коб., II, 1956, 99);

// Проголошувати замовляння, заклинання.

Виплинь, бабко, дам тобі япко (примовляють, взявши за вію й піднявши в сей спосіб віку, — як запорошиться око) (Номис, 1864, № 8408);

Звела з неба вороженька Дві яснії зірки, Ворожила, примовляла Кругом коло дівки (Бор., Тв., 1956, 92);

Але бац, спасибі йому, вмів примовити, спинив кров, приложив якоїсь масті, і за тиждень я був уже здоров (Фр., IV, 1950, 27).