примовляти

ПРИМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРИМО́ВИТИ, влю, виш; мн. примо́влять; док.

1. перев. недок., що. Супроводжувати яку-небудь дію словами; приказувати.

Докопавшись до корінців, укритих філоксерою, вона рвала їх і їла з землею разом, примовляючи: – Зараза, кажете? (М. Коцюбинський);

Вони зійшли з шляху, штовхали корів, ішли поруч із ними, примовляючи: – Гей, Манька! Гей, Лиска! (С. Скляренко);

// Граючи або танцюючи, вимовляти слова пісні, примовки і т. ін.

Тут поет взяв мандоліну І на відповідь гуртові Він заграв, і до музики Примовляв пісні чудові (Леся Українка);

[Семен:] Танцювати по черзі, не всім разом .. [Явдоким:] А хто ж буде примовляти, мабуть, ти, Мусію? (М. Кропивницький);

Грає хлопчик, примовляє: – Ой да горе – не біда! (І. Нехода);

// Казати приказку відповідно до ситуації, до якоїсь розповіді.

– Щастя, – примовляв сам він, – як трясця: кого схоче, того трусить (Марко Вовчок);

// Казати при певній дії узвичаєну примовку.

На тобі циганство й панство, коня вороного, ще й хвайду до того (примовляють у грі “Сорока”) (Номис);

Випив і другий староста, теж прицмокуючи, і теж примовляв, похваляючи (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Вдарю паличкою по вулику три рази і примовляю: “На морі, на океані, на острові Буяні їде Ілля-пророк на колісниці, гонить дощ і грімницю, гоню і я вас, мої бджілоньки, по ярий віск, по солодкий мед” (М. Стельмах);

– Дай же, Боже, і пшениці щоб родили, і діти красно на миру ходили – примовила мати до Мар'яни чарку (Г. Косинка);

// Плачучи, приказувати; голосити.

Все їх гукала, все до їх примовляла: “Тату мій, тату! Нащо ви мене покинули?” (Марко Вовчок).

2. що. Додавати до сказаного що-небудь, уступати в розмову.

– Ось вона, володарка полігона, – казали про неї бійці, а мати голубливо примовляла: – Ясочка наша (О. Гончар);

// Додавати якусь фразу, слова після якої-небудь дії.

– А тепер буде тихо чи ні? – примовляв [Іван] за кожним стуком (Л. Мартович).

3. що. За народними віруваннями – виліковувати замовлянням.

– Домніка примовить тобі болячку! – обізвався батько, що сидів мовчки досі (О. Кобилянська);

// Проголошувати замовляння, заклинання.

Виплинь, бабко, дам тобі япко (примовляють, взявши за вію й піднявши в сей спосіб віку, – як запорошиться око) (Номис);

Звела з неба вороженька Дві яснії зірки, Ворожила, примовляла Кругом коло дівки (Л. Боровиковський);

Але бац, спасибі йому, вмів примовити, спинив кров, приложив якоїсь масті, і за тиждень я був уже здоров (І. Франко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

примовляти

Значення в інших словниках