приміта

ПРИМІ́ТА, и, ж., розм. Те саме, що прикме́та.

Серед степу, Як нова приміта Колгоспної родючої землі — Жовтогарячим обеліском літа Підносивсь елеватор із ріллі (Вирган, В розп. літа, 1959, 150);

Гей, описали нас [в’язнів], немов худобу: І назву, й вік, і ріст, і всю подобу, Волосся, очі, зуби, всі приміти (Фр., X, 1954, 148);

Трохим пильно доглядався і на проходячих [перехожих], щоб йшов своєю дорогою, а щоб не дуже у лавку на товар заглядав, бо то вже приміта недоброго чоловіка (Кв.-Осн., II, 1956, 404);

Митро славився умінням відгадувати погоду після приміт благовіщенської ночі (Хотк., II, 1966, 22);

— Потім скажу, а зараз не можу. Наперед не слід нічого казати — є приміта така. Не пощастить, не вдасться (Л. Янов., І, 1959, 440);

Роззувсь Антосьо, і вдвойзі [вдвох] запорпали ті чоботи в гній, приміту поставили і пішли далі (Свидн., Люборацькі, 1955, 97).

◊ Бу́ти в примі́ту кому: а) бути помітним;

б) бути знайомим.

[Петро:] Яке се село? Воно мені не в приміту (Котл., II, 1953, 26);

Бу́ти на примі́ті — то саме, що Бу́ти на прикме́ті ( див. прикме́та).

Моряк мовчки переждав час, потрібний для відповіді на моє запитання, і розповідав далі. — У мене є на приміті дубок «Тамара». Це було колись прекрасне судно (Ю. Янов., II, 1958, 107);

[Xрапко:] От що, голубко: у мене є один чоловік на приміті, певний чоловік. Коли хоч — я з ним побалакаю: може, він візьметься [за діло Тхорів] (Мирний, V, 1955, 167);

— Не довіряю. — Я в тебе на приміті? — ..батькові рідному — і то не вір (Тют., Вир, 1964, 305);

Ма́ти на примі́ті — те саме, що Ма́ти на прикме́ті ( див. прикме́та).

— Не хочу я сватать Варки, — сказав Микола, — бо маю собі дівчину на приміті (Н.-Лев., II, 1956, 179).