принука

ПРИНУ́КА, и, ж., розм.

1. Те саме, що приму́шування.

Як не даси з просьби, то даси з принуки, а чого просьба не докаже, то докажуть буки (Номис, 1864, № 1059);

І хоч би все добро своє Віддав я бідним без принуки, Хоч би і тіло та життє Віддав на смерть, на тяжкі муки, А в серці би любві [любові] не мав, Нічим би був, нічого б не здолав (Фр., XI, 1952, 446);

— А вони чому вирішили саме тут поселитись? — Не самі поселились. Принукою їх поселили (Гончар, III, 1959, 60);

// Той, хто примушує до чогось.

«Гриць наварив, Гриць і поживай!» Тільки що я собі теє промовив, мене наче вхопило: годі панькатися з тією принукою [чортом] (Вовчок, VI, 1956, 272).

Да́ти прину́ку кому — примусити, спонукати кого-небудь до чогось.

Як хочеться іноді їй дати і принуку, приневолити його чим-небудь задуматись, хоч він і так мов темною хмарою завсіди оповитий!.. (Хотк., І, 1966, 45).

2. Те саме, що запро́шення.

[Марта:] У нас не так ведеться, як буває в інших, що і їсти і пити настановлять, а принуки немає (Вас., III, 1960, 102);

Коли б Галя не була промовила «прошу говорити», то хто знає, чи їмость [милостива пані] була би так хутко зважилася на слова. А так Галина принука заставила їмость обізватися, не надумуючись (Март., Тв., 1954, 447);

— Зброю і коня беремо собі.. — Дівчина зітхнула і мовчки скорилася.. З якогось внутрішнього почуття самоохорони горнулася ближче до Богуна, і без принуки йшла (Ле, Наливайко, 1957, 301).

3. Те саме, що обо́в’язок.

— А ти ж це яким вітром?.. — Суховієм. Я в селі уже четвертий рік. Головую в колгоспі.. — Обіймав [Павло] не малу посаду. А це ось… Суховієм. Значить, приїхав з принуки (Мушк., Серце… 1962, 10);

Знов пориває дух до згір’їв тих принадних, До затишних долин, нагірних бурчаків І навіть — до світлиць, принукою досадних, Що розум юний з них на волю рвавсь-летів (П. Куліш, Вибр., 1969, 390).

4. Те саме, що по́штовх 2.

Бачу: ось вже йде час кари — Громи в тебе [папо] б’ють, мов з хмари, Громи здобутків науки — Для ще більшої принуки Всім борцям за викриття Тайн природи та життя (Фр., XIII, 1954, 399);

— А, отче Дем’яне, ви?.. — Так, це я, вельможний князю. Важливі й страшні справи принукою стають, мусив іти і потурбувати вашу милость (Ле, Наливайко, 1957, 120);

Цензурна заборона.. була для Івана Карповича принукою до заглиблення в душу народу, до.. обсервації найрізніших сторін народного життя (Про мист. театру, 1954, 158).