1. Словник української мови в 11 томах

причуда

ПРИЧУ́ДА, и, розм., рідко.

1. ж. Примха або дивацтво.

Були Латинці дружні люди І воюватись мали хіть. Не всі з добра, хто од причуди, Щоб битися, то рад летіть (Котл.,1, 1952, 190);

Була в панів причуда: де знання, де техніка — не пускати бідняка (Тич., І, 1957, 173).

2. ч. і ж. Людина, поведінка якої викликає здивування; дивак.

[Панна:] Слухайте, ви тільки не смійтеся з мене, бо мене і так уже мають за якусь причуду (Вас., III, 1960, 398).

3. ж. Образ кого-, чого-небудь у людській уяві; привид.

*У порівн. Перед очима, як та причуда, манячила її постать метка, жвава (Мирний, І, 1949, 128).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. причуда — причу́да 1 іменник жіночого роду причуда розм., рідко причу́да 2 іменник чоловічого або жіночого роду, істота дивак; привид розм., рідко Орфографічний словник української мови
  2. причуда — див. дурний; химера Словник синонімів Вусика
  3. причуда — -и, розм., рідко. 1》 ж. Примха або дивацтво. 2》 ч. і ж. Людина, поведінка якої викликає здивування; дивак. 3》 ж. Образ кого-, чого-небудь у людській уяві; привид. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. причуда — ПРИЧУ́ДА, и, розм., рідко, заст. 1. ж. Примха або дивацтво. Були Латинці дружні люди І воюватись мали хіть. Не всі з добра, хто од причуди, Щоб битися, то рад летіть (І. Котляревський). 2. ч. і ж. Людина, поведінка якої викликає здивування; дивак. Словник української мови у 20 томах
  5. причуда — ПРИ́ВИД (дух перев. померлого, який привиджується людям забобонним або з хворобливою уявою), ПРИВИ́ДДЯ рідше, ПРИМА́РА, МАРА́, МАНА́, ТІНЬ, ПОТОРО́ЧА розм., ПРИЧУ́ДА розм., ФАНТО́М книжн., ВІ́ЗІЯ книжн., МРІ́Я заст., ОБМА́РА діал., МАНІЯ́ діал. Словник синонімів української мови