прогудіти

ПРОГУДІ́ТИ і ПРОГУСТИ́, гуду́, гуде́ш; мин. ч. прогуді́в, ді́ла, ло і прогу́в, гула́, ло́; док.

1. неперех. Видати довгі, протяжні низькі звуки.

Прогудів.. гудок: через півгодини почне працювати денна зміна (Шовк., Інженери, 1956, 4);

Аж ось і смеркло; місяць сходить, На небі зіронька сплила, Під грозу ніби гай заводить, По горах буря прогула (Граб., І, 1959, 259);

Десь далеко прогув пароплав на Волзі, і луна попливла, покотилась по безмежній, як світ, степовій рівнині (С. Ол., З книги життя, 1968, 101);

*Образно. Дні мої липневі, вечори недавні! Прогули, як бубни, пронеслись, мов коні, По курних дорогах, в нашому загоні! (Мал., Звенигора, 1959, 106);

// Одночасно голосно зазвучати, створюючи загальний гомін.

— Село наше, товариство, мусить піти під воду. І стане воно дном великого водосховища навіки. Всі завмерли. Потім неначе гомін глухий чи стогін прогудів навколо, і знов стало тихо (Довж., III, 1960, 468);

// Пролунати протяжно, на низьких нотах.

— Отуди к бісу! — прогудів у тиші густий бас (Головко, II, 1957, 462);

Загули величні співи. Прогули та й змовкли знову (Сам., І, 1958, 192);

Патруль в невійськовій, робочій одежі Став струнко. Команди слова прогули (Бажан, Роки, 1957, 248);

// перен. Стати широко відомим; набути великого розголосу.

[Василь:] Лицарська сила зробила своє, прогула на увесь світ своїм бучним заміром та й сконала (Мирний, V, 1955, 113);

І стала слава на всі царства про чарівні очі королівни. А за тою славою прогула друга: що немає в неї душі, тільки вітер (Вас., І, 1959, 186).

2. перех. Сказати, промовити що-небудь глухим низьким голосом або одночасно в кілька голосів.

[Катерина:] Що з вами? Хоч прогудіть що-небудь, коли говорити не хочете (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 65);

— Товаришу майор, прошу вас передати мій рапорт полковнику. — Давай, давай, — спокійно прогудів Савченко (Собко, Запорука.., 1952, 55);

— Христе! — благим голосом прогув Загнибіда й кинувся до неї (Мирний, III, 1954, 96);

— Добрий день, діти, — привітався. — Добрий день! — прогули врізнобій (Збан., Малин. дзвін, 1958, 29).

◊ Прогуді́ти ву́ха див. ву́хо.

3. неперех. Пролетіти, пройти, проїхати з гудінням.

Над головою прогудів хрущ (Стар., Облога.., 1961, 19);

Прогудуть поїзди з Красноводська, від моря — на схід, Каравани пройдуть, і пісок замете їхній слід (Шпорта, Твої літа, 1950, 73);

Бомбовози, як птиці. Прогули над кряжем (Перв., II, 1948, 34);

Шляхом прогула Саїдова машина з хірургом Храпковим та старшою фельдшерицею Тосею (Ле, Міжгір’я, 1953, 197);

// безос. , розм. Те саме, що пронести́ 4.

Розлігся [вибух] далі, потім — ще далі. — Прогуло! — озвався перший Сагайда, струшуючи з себе землю (Гончар, III, 1959, 86);

// тільки 3 ос., перен., розм. Скінчитися, давно минути.

— Що було, те прогуло. Хто тоді знав, як воно краще буде (Жур., Дорога.., 1948, 13).

4. неперех. Гудіти, густи якийсь час.

Все потомилося, все спочиває, Ця ж прогуде вже цілісіньку ніч, Я ж тебе, люба ялинонько, знаю. Знаю твою сумовитую річ (Дн. Чайка, Тв., 1960, 346).