прокочувати
ПРОКО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОКОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, док.
1. перех. Переміщати, пересувати що-небудь, котячи.
2. перех. Рухати своєю силою (про течію, вітер і т. ін.);
// перен. Поширювати в просторі (звуки, шуми і т. ін.).
Грають сурми, Барабан бідовий Лунко прокочує Дріб з далини (Перв., І, 1958, 68).
3. неперех., перен. Поширюватися в просторі (перев. про звуки).
*Образно. Тут [у Білорусії] мене друзі сердечні чекали, Низько вклонюся їм щирим поклоном, В’ється безсмертна дорога Купали, Коласа голос прокочує дзвоном (Мал., Серце.., 1959, 51).
4. перех. і без додатка, розм. Те саме, що прока́тувати¹.
Мали [возниці] думку прокотити заїжджого барина [пана] на славу, та староста охолоджував (Мирний, III, 1954, 190);
— Сідай, стара, прокочу. Хоч, казати правду, тобі там і робити нічого — ще сніг лежить у полі (Колг. Укр., 4, 1956, 21).
◊ Прокоти́ти на ворони́х; Прокоти́ти з вітерце́м — те саме, що Проката́ти на ворони́х ( див. прока́тувати¹).
Люди почали говорити про те, щоб на наступних виборах прокотити Гризоту на вороних, а замість нього поставити мого тата (Речм., Твій побратим, 1962, 14);
Колгоспники з нетерпінням чекали на звітно-виборчі збори і готували для голови «вороних». Хапунця прокотили з вітерцем (Вишня, І, 1956, 439).
5. неперех., розм. Те саме, що проїжджа́ти¹ 1.
— Ага! Прокотив святий Ілля від верху аж до дна! Ага! — промовляв він (Мирний, І, 1954, 149);
З веселою піснею.. австріяки прокотили крізь село з краю в край (Смолич, Мир.., 1958, 192);
Карета прокотила через густу алею (Рибак, Помилка.., 1940, 67).
Значення в інших словниках
- прокочувати — проко́чувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- прокочувати — -ую, -уєш, недок., прокотити, -очу, -отиш, док. 1》 перех.Переміщати, пересувати що-небудь, котячи. 2》 перех. Рухати своєю силою (про течію, вітер і т. ін.). || перен. Поширювати в просторі (звуки, шуми і т. ін.). 3》 неперех., перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
- прокочувати — ПРОКО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОКОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, док. 1. що. Переміщати, пересувати що-небудь, котячи. 2. що. Рухати своєю силою (про течію, вітер і т. ін.); // перен. Поширювати в просторі (звуки, шуми і т. ін.). Словник української мови у 20 томах
- прокочувати — КОТИ́ТИ (пересувати круглий предмет, обертаючи його), СКО́ЧУВАТИ, ТОЧИ́ТИ розм.; КАЧА́ТИ розм. (у різні боки); ПРОКО́ЧУВАТИ (на певну відстань). — Док.: скоти́ти, покоти́ти, сточи́ти, прокоти́ти. Вітер котив курай та перекотиполе (Ю. Словник синонімів української мови
- прокочувати — Проко́чувати, -чую, -єш сов. в. прокотити, -кочу, -тиш, гл. Прокатывать, прокатить. Словник української мови Грінченка