промова

ПРОМО́ВА, и, ж. Публічний виступ з якого-небудь приводу.

Потім, за вечерею, було багато гомону, промов, розмов (Л. Укр., III, 1952, 586);

Боженко почав свою промову дуже голосно. Але навіть у цьому трубному голосі звучали нотки ніжності, жалю і тепла (Довж., І, 1958, 197);

Володимир Ілліч Ленін раз у раз використовував у своїх статтях і промовах народнопоетичні елементи (Рильський, III, 1956, 413);

*Образно. Щось є просте й миле у тій промові калатала, якою воно серед тиші й безлюддя обіцяє боронити спокій твого сну… (Коцюб., І, 1955, 415);

// Текст такого публічного виступу.

[Вернигора (до Дремлюги):] Ваша доповідь три години з половиною. Та Петро Олександрович виступить, мабуть, години на дві. [Дремлюга:] Треба ще промови скоротити (Корн., II, 1955, 314);

Можна вважати, що ораторська промова — особлива форма драматичного монолога (оскільки тут є «виконавські», «театральні» елементи) (Наука.., 6, 1969, 40);

// заст. Слова, звернені до кого-небудь; мова, розмова.

[Юхим:] Як з таким батьком, то краще на гілляку! [Степан:] Що, сусіде, легко слухати від сина таку промову? (Кроп., II, 1958, 45);

Та й Іван Хворостюк мав до Петра промову: — А за громадою обстань! — говорив Іван (Март., Тв., 1954, 178);

// церк. Проповідь.

Під час промови Річарда починає [Годвінсон] трястись, далі втуплює очі в простір поперед себе, простягає руки, немов до якого видива (Л. Укр., III, 1952, 81).