пропікати

ПРОПІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОПЕКТИ́, ечу́, ече́ш; мин. ч. пропі́к, пекла́, ло́; наказ. сп. пропечи́; док., перех.

1. Гарно випікати, доводити до повної готовності.

Добре пропікати хліб; *Образно. Рум’янець наскрізь пропік яблуко. Навіть усередині було воно червонувате (Донч., IV, 1957, 132).

2. Сильно, глибоко прогрівати.

Сонце немов зупинилося в безхмарному небі, пропікаючи своїми гострими променями сіре каміння (Кучер, Чорноморці, 1956, 437);

Спека літнього полудня вже пропекла його [повітря], і воно наче тремтіло від стриманої жаги й спраги (Смолич, Мир.., 1958, 215);

// Сильно прогріваючи, дошкуляти спекою.

Воно [сонце] наскрізь пропікало тіло, висушувало кістки й добиралось до самого серця (Мур., Бук. повість, 1959, 78);

// безос.

Без білого капелюха і не показуйся, бо голову пропече (Л. Укр., V, 1956, 406);

*Образно. І від щастя, не знаю, від горя, Промінь сонячний серце пропік (Ус., Вибр., 1948, 8).

3. Робити отвір вогнем, променем, чим-небудь розпеченим і т. ін.

«Тоненька нитка» сфокусованого променя пропікає в кристалі смертельну рану (Наука.., 2, 1969, 9);

*Образно. Пекучі сльози камінь пропікали, І навіть з мертвих віч вони текли, І пробивавсь ручай крізь грубі скали, Шукаючи до світла шлях з імли (Павл., Пальм. віть, 1962, 50).

4. у сполуч. із сл. очима, поглядом, перен. Дивитися на кого-небудь гостро, проникливо, з осудом і т. ін.

Гауптман ішов поволі,.. пропікав людей очима і ледь помітно тикав у груди то одному, то другому (Збан., Єдина, 1959, 246);

Офіцер рвучко скидає окуляри, пропікаючи Оксану гострими зеленими очима (Кучер, Голод, 1961, 424);

Пан Костур пропік його зневажливим поглядом і, сівши, поклав руку на револьвер (Юхвід, Оля, 1959, 279);

// Пронизуючи кого-небудь, викликати якісь почуття (про погляд).

Пропікав той погляд до найпотаємнішого лона душі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 38);

Оксен більше не міг витримувати Василів погляд: він пропікає його, здається, наскрізь (Дім., І будуть люди, 1964, 135).

5. перен. Викликати різкі відчуття болю, жару.

Осколком гострим пропекло Комсоргові плече (Дор., Єдність, 1950, 18);

// Вражати, сильно діяти.

Це все було, не може бути й мови! І яблуня, і пісня, і вікно,.. І вогких уст сердите надування, І усміх, що до серця пропікав (Рильський, II, 1960, 126);

Слова баби Досі пропекли Василька вогнем (Турч., Зорі.., 1950, 139);

Ще насниться І до кісток раптово пропече Подяка, що, немов мала синиця, Нечутно вам сідає на плече (Кор., Вогонь, 1968, 40);

// Пронизувати, проймати (про холод, мороз).

Вітер з моря шмагав його і шмагав, пропікаючи до кісток (Кучер, Прощай.., 1957, 296);

Накинувши на плечі кожушка, вийшов [Тимко] з куреня. Зараз же його пропік мороз і сніговим віхтем стер з лиця сон (Тют., Вир, 1964, 470);

// Раптово, різко діяти на кого-небудь, пронизуючи всю істоту (про почуття, думки і т. ін.).

І враз інший, ще страшніший здогад пропік їй мозок. А що, коли Костянтин не з баламутства залишив їх? (Мушк., Серце.., 1962, 287).

◊ Пропіка́ти (пропекти́) до се́рця див. се́рце.

6. розм. Дошкуляти, допікати.

[Герасим:] От бач, я таки тебе пропік, що й утікати збираєшся (Мирний, V, 1955, 77).