проречений
ПРОРЕ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до проректи́.
— Безсмертніш, як ми, завважаєш себе? Покинь сю заблуду, шалений! Час грізний відплати спіткає й тебе, Писанням святим проречений (Граб., І, 1959, 305);
// проре́чено,
безос. присудк, сл. Було ж їй [Іспанії] зір опечено, щоб правді не дивилась; було їй злобно речено, щоб кров’ю затопилась. Чи речено, проречено, а тільки: що за милость! (Тич., І, 1957, 283).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- проречений — проре́чений дієприкметник Орфографічний словник української мови
- проречений — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до проректи. || проречено, безос. присудк. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
- проречений — ПРОРЕ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. до проректи́. – Безсмертніш, як ми, завважаєш себе? Покинь сю заблуду, шалений! Час грізний відплати спіткає й тебе, Писанням святим проречений (П. Грабовський); // проре́чено, безос. пред. Словник української мови у 20 томах