просвіток

ПРО́СВІ́ТОК, тку, ч.

1. Те саме, що про́сві́т 1-3.

Сосна. Граніт. Густі тумани. В просвітку між навислих хмар Холодне сонечко прогляне (Шер., Дорога.., 1957, 63);

Впізнати обличчя ще було важко, але силует Максима чітко вирізьблювався на сірому просвітку дворища (Ле, Хмельницький, І, 1957, 312);

Між деревами засиніли, замерехтіли просвітки (Стельмах, На.. землі, 1949, 213);

[В’язень-лицар:] Ой, що се? Світло згасло! Ніч настала?.. Ой, лихо! Закладають останній просвіток! Живцем ховають! (Л. Укр., II, 1951, 187);

Обступив мене чужий ліс, не ліс, а могила. Ні просіки в ньому, ні просвітку, ні стежки, ні сліду людського (Мур., Бук. повість, 1959, 55).

2. Тимчасове припинення негоди.

Хмари з безпросвітних жовтих марев Затулили сонця блиск, Тож просвітку ждати марно… (Шер., Щастя.., 1951, 49);

Вітер трохи вгамувався, але сніг сипав густий, не даючи ніякої надії на просвіток (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 284);

Надвечір третього дня, не витримавши дощової сльоти і вже не сподіваючись на просвіток, виїхали з «Березової дачі» Чирва-Воздвиженський та Дем’ян Опанасович (Коз., Сальвія, 1959, 104).

3. перен. Тимчасова відрада, радість, короткочасне або часткове полегшення, душевний спокій в одноманітному, безрадісному житті.

Краю не буде неволі; Душу знесилили болі; Годі шукати просвітку… (Граб., І, 1959, 353);

Нарешті Микита діждав просвітку: він став господарем коли не своєї, то хоч онуччиної долі (Л. Янов., І, 1959, 315);

Єдиним просвітком, єдиною розрадою стали тепер вільні від праці вечори, коли вона могла зачинитися в своїй кімнаті, забитися в куточок на ліжку і читати (Коз., Сальвія, 1959, 191);

— Коли б не здичавіти в цих закутках. Тільки й просвітку, що з тобою (Ле, Міжгір’я, 1953, 33).

◊ Без про́сві́тку:

а) без ознаки на швидкий кінець.

Війна без просвітку йде (Вовчок, Вибр., 1937, 131);

б) без достатньої кількості світла.

Перед її очима все ніби розстелялась якась чорна ніч без просвітку, довгий шлях у степу (Н.-Лев., III, 1956, 360);

Потечуть каламутні дні, без просвітку, сірі, одноманітні (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 97);

в) без радості, душевного спокою.

Не без просвітку, оновлений, заглиблений Захар вертався додому (Горд., Чужу ниву.., 1939, 127);

Не ба́чити ні сві́ту, ні про́сві́тку; Не зна́ти (не ма́ти) про́сві́тку за чим — те саме, що Не ба́чити сві́ту ( див. ба́чити).

Жила [наймичка].., ніби з замазаними очима, не бачачи ні світу, ні просвітку (Еллан, II, 1958, 8);

То він — Гнат — нероба, він, що так тяжко працював у своїм житті, що за роботою не знав просвітку! (Коцюб., І, 1955, 25);

Варвара не мала просвітку за дітьми, сім’я зав’язала їй світ (Горд., II, 1959, 212);

Про́сві́тку не дава́ти кому і без додатка:

а) переслідувати кого-небудь.

— Демко Сіроштан просвітку мені не дає; позавчора хваливсь, що мого кота вб’є (Кв.-Осн., II, 1956, 192);

— Я не хотіла за нього йти, а бачиш, пішла,.. просвітку не давав (Томч., Жменяки, 1964, 39);

б) створювати нестерпні умови життя, існування.

Стара окономова мати, люта, як змія, стежить очима за кожним кроком наймички, клене, лає, не дає просвітку (Коцюб., І, 1955, 64);

Про́сві́тку нема́ (нема́є, не було́, не бу́де) кому:

а) хто-небудь постійно заклопотаний, не має вільної хвилини, душевного спокою.

Левантині просвітку не було за роботою, за лайкою та за штурханцями (Гр., II, 1963, 263);

б) хто-небудь створює для когось нестерпні умови життя, існування, хто-небудь когось переслідує.

Баба свою дочку жалує, а ту дівчину зненавиділа так, що й просвітку їй нема (Ів., Укр.. казки, 1950, 79);

Жінка напада, так що бідному Тихонові і просвітку нема (Кв.-Осн., II, 1956, 136);

Молодий господар будівництво гути й винокурні заходився на весну почати, то тепер і взимку не буде людям просвітку (Кочура, Зол. грамота, 1960, 336);

в) хто-небудь потрапив у скрутне, безвихідне становище.

[Молодший лікар:] Гнила, каламутна задуха підступає до горла. Просвітку нема… (Лев., Драми.., 1967, 13);

Думка її билася, ніби спійманий птах, і годі було знайти вихід, і здавалося, що просвітку немає (Собко, Стадіон, 1954, 208).