просичати
ПРОСИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док.
1. неперех. Видати сичання (про змію і т. ін.);
// Видати звук, що нагадує сичання змії.
Знову було напружено тихо, тільки дзюр-чала в рівчаку вода і десь зовсім близько просичав паровоз (Рибак, Зброя.., 1943, 112).
2. перех. і без додатка, перен. Вимовити звук «с-с-с», «цсс» і т. ін.
— Цсс, Онохрію Онохрійовичу, — просичав схвильований Бочка (Епік, Тв., 1958, 128);
// Промовити сичавим (перев. від злості, роздратування) голосом.
— Мамо! мамо! — просичав [Сава] ненависно крізь зуби, затискаючи сильно п’ястуки (Коб., II, 1956, 167);
— Тихо! — просичав Кирило і легко надавив шию вартового (Ірчан, II, 1958, 87);
Вона стоїть у чорному вбранні, перебираючи чотки, і часом швидко, мов шуліка, кидається до якоїсь дівчинки, обсмикне на ній спідничку або просичить: — Носа витри, негіднице! (Донч., III, 1956, 26).
3. неперех. Сичати якийсь час.
Значення в інших словниках
- просичати — просича́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- просичати — див. сказати Словник синонімів Вусика
- просичати — -чу, -чиш, док. 1》 неперех. Видати сичання (про змію і т. ін.). || Видати звук, що нагадує сичання змії. 2》 перех. і без додатка, перен. Вимовити звук "с-с-с", "цсс" і т. ін. || Промовити сичавим (перев. від злості, роздратування) голосом. 3》 неперех. Сичати якийсь час. Великий тлумачний словник сучасної мови
- просичати — ПРОСИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док. 1. без прям. дод. Видати сичання (про змію і т. ін.). Гадюка просичала; // Видати звук, що нагадує сичання змії. Знову було напружено тихо, тільки дзюрчала в рівчаку вода і десь зовсім близько просичав паровоз (Н. Рибак). Словник української мови у 20 томах
- просичати — СКАЗА́ТИ (передати словами думки, почуття, поставити якесь запитання, дати відповідь, зробити повідомлення і т. ін.), МО́ВИТИ, ПРОМО́ВИТИ, ПРОГОВОРИ́ТИ, ПРОКАЗА́ТИ, ВИ́МОВИТИ, ВИ́СЛОВИТИ, ПОВІ́ДАТИ, ВИ́ГОВОРИТИ розм., ПРОГЛАГО́ЛИТИ (ПРОГЛАГОЛАТИ) заст. Словник синонімів української мови
- просичати — Просича́ти, -чу́, -чи́ш гл. Прошипѣть (о змѣѣ). Ужака просичав. Словник української мови Грінченка