простакуватий

ПРОСТАКУВА́ТИЙ, а, е.

1. Простодушний, нелукавий, трохи наївний.

Відрізнювався [відрізнявся] він [К. Соленик] від других тим, що в грі його особистість українця виявлялась не простакуватою, млявою і наївною аж до глупоти, а повною внутрішнього життя і значення, хоч іноді й ховаючою свій розум під маскою простоти (Фр., XVI, 1955, 229);

Опинившись у Каховці, Сердюки раптом виявили неабияку спритність, показавши, що вони не такі вже простакуваті, якими здавалися криничанам раніше (Гончар, І, 1959, 42);

// Розу-мово обмежений; недалекий.

Я більше слухав, як говорив, бо боявся, аби з мене не виліз занадто вже дурний та простакуватий мужик (Март., Тв., 1954, 214);

Білограй з тих, у яких девіз — бери од життя все. Вважає всіх простакуватими (Мушк., Чорний хліб, 1960, 145).

2. Який має нічим не примітну, ординарну зовнішність.

Щорс покликав пальцем одного полоненого, який не зводив з нього переляканих круглих очей. Блідий простакуватий петлюрівець вийшов з рядів (Довж., І, 1958, 161).