1. Словник української мови в 11 томах

радість

РА́ДІСТЬ, дості, ж.

1. Почуття задоволення, втіха, приємність.

Алмазом добрим, дорогим Сіяють очі молодії; Витає радість і надія В очах веселих (Шевч., II, 1953, 238);

Від її юного образу, чистого й одухотвореного материнством, віє такою радістю, що вся кімната світиться і сяє, і все, що є в домі, виглядає якось святково (Довж., І, 1958, 111);

Вустимко з радістю захоплює свою здобич [картоплину] і, обпікаючи пальці, чистить (Багмут, Опов., 1959, 11);

Наталя говорила про велику радість служіння партії і народу (Донч., Шахта.., 1949, 140).

◊ З [вели́кою] ра́дістю — з готовністю, задоволенням, дуже охоче.

— Коли вже певно намірилася йти за кого-небудь, так іди за Миколу. — Піду, таточку, з великою радістю (Кв.-Осн., II, 1956, 349);

З яко́ї ра́дості — чому, для чого.

— Хочете, щоб і мені піднесли печеного чи сирого гарбуза. Батько засміявся: — Дурний, тобі не піднесе. — І чого це та з якої радості? Може, я багатший за тих, що сватались до неї? (Стельмах, І, 1962, 532);

Пи́ти ра́дість див. пи́ти;

Ра́дість [діли́ти] попола́м див. пополам́;

Така́ ра́дість, така́ ра́дість, ірон. — уживається при вираженні нещирого задоволення з приводу чого-небудь.

— О, так рано, паночку, прокинулись!? — з перебільшеним здивуванням вигукує Никанор,.. така радість, така радість бачити пана, хоча заочі на цього пана Никанор махає рукою і зневажливо кривить одне слово: «Ет!» (Стельмах, І, 1962, 10).

2. Особа, предмет, подія і т. ін., що викликають радісні почуття, тішать.

— Одна в мене на світі радість, моя Марусенька! (Кв.-Осн., II, 1956, 59);

Оксані — радість: мати одрізала з полотна хустку, а порошком пофарбувала в червоний колір. Вийшла червона хустина (Головко, І, 1957, 106);

Народження сина було для Джантемира великою радістю (Тулуб, В степу.., 1964, 338);

// Приємна, втішна звістка.

Вернувся Іван з великою радістю: принесли старости обмінений хліб в батькову хату (Мирний, І, 1949, 185);

// Лагідне, ніжне звертання до кого-небудь.

Спасибі тобі, моя ти радосте, доленька моя хороша! (Коцюб., III, 1956, 184).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. радість — ра́дість іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. радість — Задоволення, приємність; (єдина) втіха; радощі; зв. РАДОСТЕ! (моя) серце! золото! раю! Словник синонімів Караванського
  3. радість — Відрада, відрадність, відрадощі, втіха, приємність, радіння, радості, радощі, утіха Фразеологічні синоніми: велика радість (ірон.); теляча радість Приповідки: Така радість, така радість! Словник синонімів Вусика
  4. радість — [рад'іс'т'] -дос'т'і, ор. -д'іс'т'у Орфоепічний словник української мови
  5. радість — -дості, ж. 1》 Почуття задоволення, втіха, приємність. З [великою] радістю — з готовністю, задоволенням, дуже охоче. З якої радості — чому, для чого. 2》 Особа, предмет, подія і т. ін., що викликають радісні почуття, тішать. || Приємна, втішна звістка. || Лагідне, ніжне звертання до кого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. радість — РА́ДІСТЬ, дості, ж. 1. Почуття задоволення, втіха, приємність. Алмазом добрим, дорогим Сіяють очі молодії; Витає радість і надія В очах веселих (Т. Словник української мови у 20 томах
  7. радість — Богато радости між чортами. Погані люди радіють з того, що творять зло. За радощі платиться сльозами. Коли бездумно веселяться і роблять собі шкоду. І без золота люди в радости жиють. І бідні люди бувають щасливими. Радість є у нас, а не в речах. Приповідки або українсько-народня філософія
  8. радість — (-дости) ж. Словник жарґонної лексики української мови
  9. радість — соба́ча ра́дість, жарт. Дешева ковбаса низької якості. Через нестатки часто доводилось обідати бутербродами з собачою радістю (З газети). Фразеологічний словник української мови
  10. радість — РА́ДІСТЬ (почуття задоволення, приємність), РА́ДОЩІ мн., РАДІ́ННЯ розм.; УТІ́ХА (ВТІ́ХА), ОТУ́ХА діал. (те, що втішає); ВІДРА́ДА, РОЗРА́ДА розм., ВІДРА́ДОЩІ мн. діал., ВІДРА́ДІСТЬ (ВІДРА́ДНІСТЬ) розм. Словник синонімів української мови
  11. радість — Ра́дість, -дости, -дості, -дістю Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. радість — Радість, -дости ж. Радость, удовольствіе. Грин. III. 23. Старість не радість. Ном. № 8682. Лиха та радість, по котрій смуток настукає. Ном. № 2292. ум. радо́сточка. Тепер мі братчик з війни приїхав, та привіз мені три даруночки, три даруночки — три радосточки: одну мі радість.... Kolb. I. 102. Словник української мови Грінченка