рвонутися

РВОНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док., однокр.

1. Різко, гучно пролунати (про звуки).

Рвонувся акорд і порвався (Н.-Лев., III, 1956, 305);

Рвонулося розкотисте «ура-а!» І вщухло враз (Бичко, Сійся.., 1959, 388).

2. Зробити різкий, поривчастий рух, намагаючись звільнитися від кого-, чого-небудь.

Корова рвонулася. Але міцно тримає за вірьовку продавець (Хотк., І, 1966, 137);

Сахно рвонулася з свого ложа. Але пута міцно держали їй руки й ноги (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 93).

3. Відокремитися, відділитися від чого-небудь; зірватися.

Двері в келію неначе рвонулись і одскочили, неначе в двері бурхнула буря… (Н.-Лев., III, 1956, 371);

Її окуляри рвонулись із носа і полетіли вгору… (Вишня, І, 1956, 407).

4. Розлетітися, розірватися на частини, осколки від вибуху; вибухнути.

Рвонулась міна. Хата — в повітря. І тільки піч із темним димарем осталась (Довж., III, 1960, 390).

5. розм. Поривчасто, різко рушити, раптово почати рух.

Утік не втік, думаю, а побігти можна, а я дуже прудкий; — рвонувсь та навтікача, біжу, а тут рівчак (Стор., І, 1957, 110);

Галопом рвонулись поміщицькі коні… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 204);

Над Матвіївською затокою знову злетіла ракета, і дві вісімки рвонулися зі старту (Собко, Матв. затока, 1962, 35);

Михайло рвонувся з місця і, мало не спотикаючись, пройшов до столу приймальної комісії (Кучер, Дорога.., 1958, 59);

// Вирушити, кинутися, помчати куди-небудь.

Кінь закрутився дзигою, а потім враз рвонувся вперед і стрілою полетів до нас (Збан., Крил. гонець, 1953, 11);

Вискнули собаки, підхопивши нарти, рвонулися навздогін за оленем (Трубл., Вовки.., 1936, 41);

Танки з кількох сторін рвонулися в навальну нічну атаку (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 353);

Іванко хвилюється. Коли б міг, він сам би один рвонувся на кріпость і там би схопив Бенедикта (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 112);

*Образно. Чорний дим і іскри рвонулися з-під ковша (Собко, Біле полум’я, 1952, 236).