рвонути

РВОНУ́ТИ і рідше ІРВОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр.

1. перех. Порушуючи цілісність чого-небудь, одним рухом рвучко розділити, розірвати його на частини.

Раптом молодий кріпак, що лежав на лаві, мов ужалений, схопився.. і, хитаючись, рвонув на собі сорочку (Баш, На землі.., 1957, 10);

// Вкусити, гризонути.

Лежить [Лев], одкинув хвіст і смерті дожидає.. Кабан кликом під боки стусоне; Жаднюга-Вовк рвоне його зубами; Бугай товче рогами (Гл., Вибр., 1957, 137);

// Різко, гучно пролунати.

Гуд, веселий воркіт «Москвича» рвонув і стихнув враз (Гонч., Вибр., 1959, 333);

І раптом вибухи рвонули, роздерли залпи ночі тьму (Сос., II, 1958, 403).

2. перех. і без додатка. Рвучко, з силою смикнути, потягти.

— Я як рвонув двері, так защіпка і відскочила (Кв.-Осн., II, 1956, 182);

— Ану, панове, сюди! Визволяй бідних невільників! — відгукнулися веселі мужні голоси, і чиїсь руки міцно рвонули грати (Тулуб, Людолови, II, 1957, 119);

Федоренко з серцем рвонув за шворку, якою була перев’язана посилка (Кач., Вибр., 1947, 143);

Він знову наблизився до Вутаньки і, впіймавши її за руку, з силою рвонув до себе (Гончар, II, 1959, 254);

// безос.

Човен рвонуло вбік, він перевернувся (Тют., Вир, 1964, 122);

// Різким рухом, ривком висмикнути, витягти; вирвати.

Заколупне [відьма] нігтем волос та й лічить: «Раз два, три …» — та як відбере дев’ять волосів, та дев’ятий і рвоне зовсім… (Кв.-Осн., II, 1956, 192);

Дід сіпнув і, почувши на кінці вудочки опір, рвонув її з води. На гачку тріпотів невеликий окунь (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 12);

Тамара хотіла вибрати Олечці по її зросту сорочку, але есесівка підбігла і, рвонувши сорочку з рук, наказала брати підряд (Хижняк, Тамара, 1959, 171);

// Ривком, різким рухом стягнути, скинути, зняти що-небудь з когось, чогось.

Ще Тихон і не договорив, а вже Стеха, його жінка, ірвонула ключ від пояса, і кинула йому під ноги (Кв.-Осн., II, 1956, 128);

Мар’я.. рвонула платок з голови і швиргонула його на лаву (Мирний, III, 1954, 148);

Бандит.. рвонув з плеча карабін (Стельмах, II, 1962, 181).

3. перех. Різко відокремити, відділити від стебла, гілки квіти, листя і т. ін.; зірвати.

Біжучи, любисточку рвонула, унесла в хату (Барв., Опов.., 1902, 80).

4. перех. і без додатка. Вибухом розірвати на частини, осколки, висадити в повітря;

// безос.

Рвонуло за бугром, хитнуло землю, обдало теплом… (Гонч., Вибр., 1959, 198).

5. перех. і без додатка, перен., фам. Узяти, одержати, захопити (перев. нечесно, незаконно, але з вигодою для себе).

Це ж треба добре рвонути з гаманця паризьких банкірів.., а не взяти якихся там тридцять срібних… (Еллан, II, 1958, 260).

6. неперех., розм. Поривчасто, раптово рушити, різко почати рух.

Кінь, як опечений, рвонув й попер з двору (Мирний, І, 1954, 292);

Варивода сів на заднє сидіння, і машина рвонула з місця (Голов., Тополя.., 1965, 358);

Хлопчик міцно затиснув у жмені гроші і з місця рвонув так, що тільки курява встала (Кол., Терен.., 1959, 373);

// безос.

Рвонуло тачанку в рись (Головко, І, 1957, 354);

// Кинутися, помчати куди-небудь.

Одна група [розвідників] рвонула до найбільшої землянки і закидала її гранатами (Кучер, Голод, 1961, 282);

Німці так рвонули від Ленінграда, що чи наздогнали б їх і баскі коні… (Вишня, І, 1956, 303);

*Образно. Як рвонула вода з річки в канал, як зашуміла! (Донч., VI, 1957, 277).

7. неперех. Рвучко, поривчасто повіяти.

Буря рвонула, аж затріщала оселя у хаті, загуркотіло у вікна, заголосило в димарі (Мирний, III, 1954, 11);

Рвонув вітер під небесами (Хотк., II, 1966, 219).

8. перех. і неперех., розм. Зробити що-небудь енергійно, поривчасто.

Я знову взявся за чемодана. Але в цю мить Антоша рвонув голову з подушки (Мик., II, 1957, 59);

Жінка рвонула на лице.. покривало, хоч Саїд Алі з повагою відвернувся від неї (Ле, Міжгір’я, 1953, 35);

// Різко промовити що-небудь.

— Ставай навколішки, кланяйся народові. — Та як ти смієш?.. — рвонув був барон (Крот., Сини.., 1948, 23).