рвонути

РВОНУ́ТИ і рідше ІРВОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр.

1. що. Порушуючи цілісність чого-небудь, одним рухом рвучко розділити, розірвати його на частини.

Раптом молодий кріпак, що лежав на лаві, мов ужалений, схопився .. і, хитаючись, рвонув на собі сорочку (Яків Баш);

// Вкусити, гризонути.

Лежить [Лев], одкинув хвіст і смерті дожидає .. Кабан кликом під боки стусоне; Жаднюга-Вовк рвоне його зубами; Бугай товче рогами (Л. Глібов);

// без дод. Різко, гучно пролунати.

Гуд, веселий воркіт “Москвича” рвонув і стихнув враз (І. Гончаренко);

І раптом вибухи рвонули, роздерли залпи ночі тьму (В. Сосюра).

2. кого, що і без прям. дод. Рвучко, з силою смикнути, потягти.

– Я як рвонув двері, так защіпка і відскочила (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Ану, панове, сюди! Визволяй бідних невільників! – відгукнулися веселі мужні голоси, і чиїсь руки міцно рвонули грати (З. Тулуб);

Федоренко з серцем рвонув за шворку, якою була перев'язана посилка (Я. Качура);

Він знову наблизився до Вутаньки і, впіймавши її за руку, з силою рвонув до себе (О. Гончар);

// безос.

Човен рвонуло вбік, він перевернувся (Григорій Тютюнник);

// Різким рухом, ривком висмикнути, витягти; вирвати.

Заколупне [відьма] нігтем волос та й лічить: “Раз, два, три...” – та як відбере дев'ять волосів, та дев'ятий і рвоне зовсім... (Г. Квітка-Основ'яненко);

Дід сіпнув і, почувши на кінці вудочки опір, рвонув її з води. На гачку тріпотів невеликий окунь (В. Гжицький);

Тамара хотіла вибрати Олечці по її зросту сорочку, але есесівка підбігла і, рвонувши сорочку з рук, наказала брати підряд (А. Хижняк);

// Ривком, різким рухом стягнути, скинути, зняти що-небудь з когось, чогось.

Ще Тихон і не договорив, а вже Стеха, його жінка, ірвонула ключ від пояса, і кинула йому під ноги (Г. Квітка-Основ'яненко);

Мар'я .. рвонула платок [хустку] з голови і швиргонула його на лаву (Панас Мирний);

Бандит .. рвонув з плеча карабін (М. Стельмах).

3. що. Різко відокремити, відділити від стебла, гілки квіти, листя і т. ін.; зірвати.

Біжучи, любисточку рвонула, унесла в хату (Ганна Барвінок).

4. кого, що і без прям. дод. Вибухом розірвати на частини, осколки, висадити в повітря;

// безос.

Рвонуло за бугром, хитнуло землю, обдало теплом... (І. Гончаренко).

5. що і без прям. дод., перен., фам. Узяти, одержати, захопити (перев. нечесно, незаконно, але з вигодою для себе).

Це ж треба добре рвонути з гаманця паризьких банкірів.., а не взяти якихся там тридцять срібних... (В. Еллан-Блакитний).

6. розм. Поривчасто, раптово рушити, різко почати рух.

Кінь, як опечений, рвонув й попер з двору (Панас Мирний);

Варивода сів на заднє сидіння, і машина рвонула з місця (С. Голованівський);

Хлопчик міцно затиснув у жмені гроші і з місця рвонув так, що тільки курява встала (П. Колесник);

// безос.

Рвонуло тачанку в рись (А. Головко);

// Кинутися, помчати куди-небудь.

Одна група [розвідників] рвонула до найбільшої землянки і закидала її гранатами (В. Кучер);

Німці так рвонули від Ленінграда, що чи наздогнали б їх і баскі коні... (Остап Вишня);

* Образно. Як рвонула вода з річки в канал, як зашуміла! (О. Донченко).

7. Рвучко, поривчасто повіяти.

Буря рвонула, аж затріщала оселя у хаті, загуркотіло у вікна, заголосило в димарі (Панас Мирний);

Рвонув вітер під небесами (Г. Хоткевич).

8. що і без прям. дод., розм. Зробити що-небудь енергійно, поривчасто.

Я знову взявся за чемодана. Але в цю мить Антоша рвонув голову з подушки (І. Микитенко);

Жінка рвонула на лице .. покривало, хоч Саїд Алі з повагою відвернувся від неї (Іван Ле);

// Різко промовити що-небудь.

– Ставай навколішки, кланяйся народові. – Та як ти смієш?.. – рвонув був барон (Є. Кротевич).