ревнувати
РЕВНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і без додатка. Відчувати ревнощі (у 1 знач.).
[Кіндрат Антонович:] Ревнувала ти мене, а я тебе за те не гладив по головці (Кроп., II, 1958, 248);
— Не хотілось би мені оддавать тебе в руки сивому дідові: зв’ялить тебе, ревнуючи, як вітер билину в полі (П. Куліш, Вибр., 1969, 247);
Перед цим знімком Тоня часто зупиняється, і Віталик аж трохи ревнував (Гончар, Тронка, 1963, 325);
// Вважати кого-небудь своїм суперником (своєю суперницею) у коханні.
Потай ревнував [Маковей] його до Ясногорської, але, навіть ревнуючи, не зичив лейтенантові ніякого лиха (Гончар, III, 1959, 410);
// Тяжко переживати, страждати через те, що хтось виявляє більшу прихильність до кого-, чого-небудь іншого.
Григорій Григорович молодший любив свого діда. Це почуття за дворічний онуків вік встигло так розвинутися, що бідна мати ревнувала сина до сліз (Ю. Янов., II, 1954, 109).
Значення в інших словниках
- ревнувати — Нарікати, жалуватися [XII] Словник з творів Івана Франка
- ревнувати — ревнува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- ревнувати — Відчувати ревнощі; (до сліз) сохнути <�в'янути, страждати> з ревнощів. Словник синонімів Караванського
- ревнувати — -ую, -уєш, недок., перех. і без додатка. Відчувати ревнощі (у 1 знач.). || Вважати кого-небудь своїм суперником (своєю суперницею) в коханні. || Тяжко переживати, страждати через те, що хтось виявляє більшу прихильність до кого-, чого-небудь іншого. Великий тлумачний словник сучасної мови
- ревнувати — РЕВНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., кого і без прям. дод. Відчувати ревнощі (у 1 знач.). [Кіндрат Антонович:] Ревнувала ти мене, а я тебе за те не гладив по головці [голівці] (М. Словник української мови у 20 томах
- ревнувати — Ревнува́ти, -ну́ю, -ну́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- ревнувати — Ревнува́ти, -ну́ю, -єш гл. Ревновать. Гриця кохала та й ревнувала. Чуб. V. 431. Я вже не плачу тепер, я вже не ревную, та й не кохаю. МВ. ІІ. 151. Словник української мови Грінченка