реготати

РЕГОТА́ТИ, очу́, о́чеш і рідко РЕГОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. Гучно, нестримно сміятися.

[Одарка:] Вона так страшно реготала, що й досі той регіт лящить і вчувається мені!.. (Кроп., І, 1958, 103);

Чіпка аж за живіт береться та регоче (Мирний, І, 1949, 294);

Знесилена остаточно тим сміхом, впала [Катя] на траву й реготала (Коз., Вибр., 1947, 72);

// з кого. Насміхатися, глузувати з кого-небудь.

А в кухні тим часом стояв несамовитий регіт. Реготали з паламаря (Мирний, III, 1954, 87);

// перен. Видавати характерний звук, що нагадує гучний сміх (про птахів, тварин).

Стогнуть пугачі, регочуть сови, уїдливо хававкають пущики (Л. Укр., III, 1952, 249);

Крик той сойка повторила: — А знайти мене вам зась! — І, регочучи, знялась, Лиш майнули сині крила… (Біл., Пташ. голоси, 1956, 29);

// перен. Створювати розкотистий звук, що нагадує гучний сміх (про предмети, явища природи тощо).

Коли б добігти, коли б сховатись, щоб уже не чути дзвонів, червоних дзвонів, що мчать навздогін, б’ють у саме серце, скачуть і регочуть, як божевільні (Коцюб., II, 1955, 181);

— Пу-гу… пу-гу… ж-ж-ж… кряк!.. — регоче крига під гострими підковами… (Мик., II, 1957, 26).

◊ Регота́ти на пу́па — те саме, що Смія́тися на ку́тні [зу́би] ( див. ку́тній).

— Таке мені слово сказала [Домця], що й повторяти не буду. Клятий Шугалія регоче, реготав би ти на пупа (Кучер, Трудна любов, 1960, 315).