речник

РЕ́ЧНИК, а, ч., книжн.

1. Виразник чиїхось поглядів, бажань, інтересів і т. ін.

Ім’я Горького.. не тільки стало у всесвітньому пантеоні поряд із іменами Толстого, Тургенєва, Чехова, але й оточене особливою увагою й повагою, як ім’я речника Радянської країни (Рильський, IX, 1962, 12);

Речником нової епохи, нового класу — покріпаченого селянства, всіх трудящих, став Шевченко (Літ. Укр., 17.Х 1969, 2);

*Образно. [Жірондист:] Проречистії мури! Скільки душ їм заповідало думки та мрії в реченнях мудрих та в огнистих строфах, і вірний камінь речником зостався людей, що поніміли під залізом (Л. Укр., II, 1951, 178);

// Завзятий, пристрасний захисник, прихильник кого-, чого-небудь; поборник.

Пролетарський митець не може не бути переконаним ворогом індивідуалізму в усіх його проявах і найпалкішим захисником і речником колективізму (Криж., М. Рильський, 1960, 136);

Котляревський у своїх творах виступив речником передових ідей свого часу (Рад. літ-во, 9, 1969, 65);

// Той, хто в своїй особі представляє кого-, що-небудь; представник.

Велелюдно на переяславському майдані. Вся Україна послала сюди своїх речників. Значки всіх полків, всіх сотень, всіх цехів весело мають на вітрі (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 17);

Поглянь: у білі двері ці, Як ріки з заходу і сходу, Течуть народу посланці, Правдиві речники народу (Рильський, III, 1961, 228).

2. заст. Оратор.

Дух йому перехопило й мову заціпило, наш речник та балаклій [балакун], ставши аж ніяк не лепетливим, міг тільки пробекати: — Е-е-е-е… (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 469).

3. заст., рідко. Адвокат (у 1 знач.).

Бідні злочинці божились, благали, Слухали журно своїх речників, Громом гриміли слова прокурора, — В’язні злякались і згодились вмерти (Олесь, Вибр., 1958, 228).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. речник — Ре́чник: — представник, виразник, промовець [46-1;46-2] — промовець [XIX] І чи ж можуть слов'янські люди повірити, що ті самі люди, котрі в соймах і радах державна голосують за вменшення науки в школах людових... Словник з творів Івана Франка
  2. речник — ре́чник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. речник — Ре́чник. Оратор, промовець. Міністер скарбу Пленер, генеральний бесідник Менгер і справоздавець Бер пояснили основно і всесторонно напрям реформи і зміст єї і тим відперли хиткі аргументи опозицийних речників (Б., 1895, 21, 2). Українська літературна мова на Буковині
  4. речник — Виразник, с. поборник; (уряду) представник; З. оратор; Р. адвокат. Словник синонімів Караванського
  5. речник — [речниек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
  6. речник — -а, ч. 1》 Виразник чиїхось поглядів, бажань, інтересів і т. ін. || Завзятий, пристрасний захисник, прихильник кого-, чого-небудь; поборник. || Той, хто в своїй особі представляє кого-, що-небудь; представник. 2》 заст. Оратор. 3》 заст., рідко. Адвокат (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. речник — РЕ́ЧНИК, а, ч., книжн. 1. Виразник чиїхось поглядів, бажань, інтересів і т. ін. Їм здавалося, було знайдено нову сутність людини, її нове якісне вираження. Словник української мови у 20 томах
  8. речник — Судовий оборонець Словник застарілих та маловживаних слів
  9. речник — АДВОКА́Т (юрист, який веде чию-небудь судову справу, захищає обвинуваченого на суді); ЗАХИСНИ́К (особа, що здійснює судовий захист обвинуваченого), ОБОРО́НЕЦЬ, ОБОРО́ННИК рідко, РЕ́ЧНИК заст. Словник синонімів української мови
  10. речник — Ре́чник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. речник — Речник, -ка м. 1) Ораторъ, витія. К. ЧР. 200. І хочуть знати, що від речника почують. К. МБ. II. 120. Була вже рада, чули вже доволі речей прихильних, речників розумних. К. ЦП. 197. Сеймові речники. К. ПС. 83. Словник української мови Грінченка