рипіти

РИПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. рипля́ть; недок.

1. Видавати рип ( див. рип¹).

Надворі тихо, холодно; мороз скаженів..; під ногами рипів сніг… (Мирний, І, 1949, 311);

Рипіла десь неприбита дошка, гримотіла зірвана бляха на покрівлі (Ле, Мої листи, 1945, 221);

Рипіли полози в санях, іржали коні на господарстві, у кузні видзвонювали молотками ковалі (Кучер, Прощай.., 1957, 271);

Уляна іде. Її черевики риплять, вона скидає їх і йде босоніж (Голов., Драми.., 1958, 153);

// чим. Створювати рип.

Черниш устав із-за столу і, риплячи чобітьми, замислений, пройшовся по хаті (Гончар, III, 1959, 15);

Після цього сновидіння Тадик робиться кволим. Тюремні дружки не пізнають свого капітана. Він не втручається в життя камери і вночі не рипить зубами, а тихо стогне (Тют., Вир, 1964, 417).

2. розм. Говорити різким, неприємним голосом.

[Казидорога:] Сказилася війтиха, чи що? Чого вона рипить? (Фр., IX, 1952, 406);

// Різко звучати.

Троїста музика гра, що є духу: риплять скрипки, бряжчать цимбали (Кв.-Осн., II, 1956, 30);

Хтось горлає пісню і безперестану рипіла гармонь (Панч, Вибр., 1947, 324).

3. розм. Хрипіти (про легені).

— Ми всі сміялись, сміху був повен луг, я устав з трави, щоб посміятися, і відчув, що мене коле колька, легені ніби риплять під ребрами, і сміху в мене не вийшло (Ю. Янов., II, 1958, 246);

// безос.

Я зовсім і виду не маю дуже слабкої людини.. і кашляю в тій же мірі (тільки що часом рипить у грудях та дуже рідко показується кров) (Л. Укр., V, 1956, 356).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

рипіти

Значення в інших словниках