робітка
РОБІ́ТКА, и, ж., зневажл. Те саме, що робо́та 1, 3, 7.
Стер [німець] напис, змив його з паркана — і сліду не зосталось. — Пропала твоя робітка, Сашко, — сказав Тимко Квасоля (Донч., VI, 1957, 245);
// Зменш.-пестл. до робо́та 1, 3, 7.
Мова інженерова дедалі Ставала все інтимніша й тихіша: — Ми тут Сулі, голубці вашій сивій, Малесеньку робітку загадаєм.. Нехай турбіни обертає нам (Вирган, В розп. літа, 1959, 223);
— Є робітка. Підеш? — Що? — насторожився Юра. — Розвантажувати вагони на станції. Підзаробимо грошенят (Дор., Не повтори.., 1968, 210).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- робітка — робі́тка іменник жіночого роду зневажл. Орфографічний словник української мови
- робітка — -и, ж., зневажл. Те саме, що робота 1), 3), 7). || Зменш.-пестл. до робота 1), 3), 7). Великий тлумачний словник сучасної мови
- робітка — РОБІ́ТКА, и, ж., зневажл. Те саме, що робо́та 1, 3, 7. Стер [німець] напис, змив його з паркана – і сліду не зосталось. – Пропала твоя робітка, Сашко, – сказав Тимко Квасоля (О. Донченко); // Зменш.-пестл. до робо́та 1, 3... Словник української мови у 20 томах
- робітка — Робітка, -ки ж. ум. отъ робота. Словник української мови Грінченка