розганяти

РОЗГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і РОЗГО́НИТИ, ню, ниш, недок., РОЗІГНА́ТИ, розжену́, розжене́ш, док., перех.

1. Примушувати розійтися, розбігтися, розлетітися в різні боки.

Сам вибігав [Піхтір] із-за кущів з рушницею, розгонив розбіяк (Вас., І, 1959, 164);

— Здається, ми розігнали веселу компанію, — тихо обізвався Казанцев до Олесі (Н.-Лев., III, 1956, 148);

Комарі тучами висіли над людьми, димом би їх розігнати, проте на дим була в цю ніч заборона (Гончар, II, 1959, 316);

// розм. Звільняти з роботи, служби (всіх або багатьох).

[Бережний:] Ружевський — людина з європейською освітою, яка непогано керує науковою лінією. Коли в нього є помилки, їх треба виправляти, а не розганяти культурні кадри! (Мик., І, 1957, 395);

// перен., розм. Ліквідувати, розпускати яку-небудь організацію, установу, збори і т. ін.

Цар розігнав першу Думу, під час якої почала знову розвиватися боротьба народу, але не посмів відразу змінити виборчий закон (Ленін, 19, 1971, 398);

[Комісар:] Засідання делегатів закриваю. Розійдись! [Нагар:] Нас вибрали від кораблів, і ніхто нас не розжене (Корн., І, 1955, 31).

2. Примушувати зникнути, розвіятися, розсіятися (туман, темряву, хмару і т. ін.).

Вітер повіває, хмару розганяє (Чуб., V, 1874, 814);

У сінях було темно, лише через шпари дверей падало світло й розганяло темряву (Кобр., Вибр., 1954, 126);

Свіжий весняний вітер розігнав гнітючу задуху (Цюпа, Назустріч.., 1958, 7);

Чорногорські вітри розігнали мряку й відкрили людським очам блакитне небо (Гжицький, Опришки, 1962, 29);

// перен. Розвіювати що-небудь (сум, тугу, сумніви, переживання і т. ін.); відганяти щось (мрії, видіння і т. ін.).

Все ж любов та свята — неземним огорта Мою душу і сум розганяє (Манж., Тв., 1955, 143);

Схилилась [жінка] низько-низько, і я не знав — плаче вона чи розганяє жаль свій пекучий? (Ірчан, II, 1958, 171);

Уляна — хоч зараз під вінець, рада батька-матір кинуть, аби з ним, з своїм милим, розгонити його тугу, веселити його очі ясні (Мирний, І, 1954, 301);

Петро сидів тихо, щоби йому [Грицеві] тих мрій не розігнати (Март., Тв., 1954, 86);

Надія здригнулась. Несподіваний чужий голос розігнав приємні видіння (Баш, Надія, 1960, 13).

3. Поступово збільшувати швидкість руху чого-небудь.

Голуб голуба ганяє — Вітер крила повертає І не пані — шестірня Камінь крутить, розганя (Гл., Вибр., 1951, 220);

— Ану, сідайте, я розжену санчата! — промовив він, підходячи до дівчат… (Вас., І, 1959, 160).

Розганя́ти (розго́нити, розігна́ти) кров — прискорювати кровообіг.

Той притупцьовує на місці, той, розганяючи в собі кров, б’є-махає руками, неначе крильми (Гончар, II, 1959, 423).

4. Примушувати що-небудь розтектися, розійтися по поверхні, на всі боки.

Спритно, розганяючи руками брудні нафтові плями біля берега, хлопчаки пливли в море, на чисті зелені хвилі (Донч., II, 1956, 86).

5. розм. Збільшувати, розширювати що-небудь.

Карпо Цар розганяв власне господарство вшир, захопив добрий шмат городу до присадибної ділянки (Ю. Янов., Мир, 1956, 108);

// безос.

— Справді, розігнало тебе, — покосилась на неї Вутанька, — мов куркуленчиху яку-небудь з хуторів (Гончар, II, 1959, 258);

Розігнало щоки.