1. Словник української мови в 11 томах

розгін

РОЗГІ́Н, го́ну, ч.

1. Дія за знач. розігна́ти, розганя́ти 1.

Після розгону Січі Яновський безвиїзно осів у своєму зимовнику, змінивши шаблю на рало (Добр., Очак. розмир, 1965, 35).

2. Рух з постійно збільшуваною швидкістю.

Апарат цей здіймається стрімко вгору, йому не потрібно місця для розгону (Донч., І, 1956, 73);

Верталися в вінках, в піснях, в ігрі, в розгоні, Павло поперед всіх стрибав (Бажан, Політ.., 1964, 15);

// Швидкість, набута ким-, чим-небудь внаслідок такого руху.

Чув [Владко], що сила, яка гнала його переможно наперед, нагло втишується, що розгін слабне (Фр., VI, 1951, 317);

// Відстань, потрібна для набуття відповідної швидкості.

Відвівши далеко назад косу, щоб, значить, був розгін, махнув [Павло] нею по траві (Тют., Вир, 1964, 249);

*Образно. Душа бажає розгону, й дедалі зростає рух (Коцюб., II, 1955, 132).

◊ Бра́ти (взя́ти і т. ін.) розгі́н; Набира́ти розго́ну — починати щораз швидше рухатися; розганятися.

Поїзд, беручи розгін, мчить та й мчить весняними степами (Коз., Листи.., 1967, 314);

Нечипір натягнув віжки, застояні коні весело взяли розгін з місця (Рибак, Помилка.., 1956, 165);

З розго́ну:

а) на повній швидкості.

Семен з розгону шубовснув у воду (Гр., Без хліба, 1957, 46);

Човен з розгону ткнувся в золотаву обмілину (Тулуб, Людолови, І, 1957, 56);

б) щосили.

Він з розгону вдарив Аніфата, і той, спотикаючись, заорав носом у пісок (Чорн., Визвол. земля, 1959, 84).

3. Відстань від одного пункту до іншого.

Всього розгону туди й назад буде мало не з верству (Свидн., Люборацькі, 1955, 95).

4. спец. Розпліскування шматка металу в поперечному напрямку.

5. спец. Послідовна повторна перегонка рідини, сумішей.

Розгін масел, дьогтю і т. ін.

♦ У (в) розгі́н — від середини до країв.

Савка й Бортняк орють в розгін (Бабляк, Літопис.., 1961, 7);

У (в) розго́ні (розго́нах) хто, що — хто-, що-небудь посланий, відряджений кудись.

Жаль, що ви не застали «Волги», розмальованої акуратними шашечками: таксі — в розгоні! (Зар., На.. світі, 1967, 13);

Батько зараз забіг на хвилинку додому і справді єсть, а не гасає в своїх вічних розгонах (Гончар, Тронка, 1963, 82).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розгін — розгі́н 1 іменник чоловічого роду дія розгі́н 2 іменник чоловічого роду рух з прискоренням; відстань для прискорення Орфографічний словник української мови
  2. розгін — (Січі) ліквідація; (натовпу) розсіювання, розвіювання; ФР. швидкість; (від А до Б) відстань; п! РОЗМАХ. Словник синонімів Караванського
  3. розгін — див. простір Словник синонімів Вусика
  4. розгін — [роузг’ін] розгону, м. (на) розгон'і Орфоепічний словник української мови
  5. розгін — -гону, ч. 1》 Дія за знач. розігнати, розганяти 1). 2》 Рух з постійно збільшуваною швидкістю. || Швидкість, набута ким-, чим-небудь внаслідок такого руху. || Відстань, потрібна для набуття відповідної швидкості. Набирати розгону. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. розгін — РОЗГІ́Н, го́ну, ч. 1. Дія за знач. розігна́ти, розганя́ти 1 і розігна́тися, розганя́тися 1. Після розгону Січі Яновський безвиїзно осів у своєму зимовнику, змінивши шаблю на рало (С. Добровольський). 2. Рух з постійно збільшуваною швидкістю. Словник української мови у 20 томах
  7. розгін — Гону, ч. Великі плани, амбіції; безпідставні очікування. Не дурний розгін: ти впевнений, що зможеш потягнути всі три роботи? Словник сучасного українського сленгу
  8. розгін — (-гону) ч.; мол. Татуювання. ПСУМС, 61. Словник жарґонної лексики української мови
  9. розгін — з розго́ну. 1. На повній швидкості. Вовк лежав і чигав. Теля надбігло та з розгону скочило на вовка (М. Коцюбинський); Здається, за якийсь кілометр дорога скінчиться, ось-ось машини з розгону налетять одна за одною на скелю і розсиплються вщент (О. Фразеологічний словник української мови
  10. розгін — РОЗГІ́Н (рух з поступово збільшуваною швидкістю), РО́ЗБІ́Г. Апарат цей здіймається стрімко вгору, йому не потрібно місця для розгону (О. Донченко); Олекса, надбігши до рову, як був, у повнім розбігу, стрибнув прямо перед собою (Г. Хоткевич). Словник синонімів української мови
  11. розгін — Розгі́н, -го́ну, -го́нові Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. розгін — Розгін, -го́ну м. 1) Разогнаніе, разгонъ. Вони повтікали в Чорноморію, як розгін був. Канев. у. Ідіть, діти, додому, не буде вам розгону. Чуб. 2) Разбѣгъ, размахъ. Зо всього розгону загнав колісникові кулака в бік. Мир. Пов. II. 60. Словник української мови Грінченка