роздобувати
РОЗДОБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗДОБУ́ТИ, бу́ду, бу́деш, док., перех. Діставати що-небудь, перев. з труднощами, після довгих пошуків.
Турбується [матуся], грошенят роздобуває мені. Роздобула і аж цілих шість рубликів (Тесл., З книги життя, 1949, 75);
З неймовірними труднощами доводилося роздобувати картоплю (Хижняк, Тамара, 1959, 45);
Читав [Микола] усе без розбору, що попало під руки, що міг роздобути у товаришів (Мак., Вибр., 1954, 49);
Дружно взялися за діло. Одні лагодили двері, другі десь роздобули дощок і забивали ними вікна (Бойч., Молодість, 1949, 126);
// Знаходити, підшукувати кого-небудь.
Не суворою докорою уразив він її душу, а злегенька підступив, почав умовляти, обіцяв другу наймичку роздобути (Мирний, І, 1954, 233).
◊ Роздобу́ти за три о́гляди див. о́гляд.
Значення в інших словниках
- роздобувати — роздобува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- роздобувати — -аю, -аєш, недок., роздобути, -буду, -будеш, док., перех. Діставати що-небудь, перев. з труднощами, після довгих пошуків. || Знаходити, підшукувати кого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- роздобувати — РОЗДОБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗДОБУ́ТИ, бу́ду, бу́деш, док., що, чого. Діставати що-небудь, перев. з труднощами, після довгих пошуків. Турбується [матуся], грошенят роздобуває мені. Роздобула і аж цілих шість рубликів (А. Словник української мови у 20 томах
- роздобувати — ДІСТА́ТИ що, рідше кого, чого (стати власником чогось, мати можливість розпоряджатися кимсь, чимсь), ДОБУ́ТИ, ЗДОБУ́ТИ, РОЗДОБУ́ТИ, УЗЯ́ТИ (ВЗЯ́ТИ) рідше, ДОБУ́ТИСЯ чого, розм., ЗАПОПА́СТИ розм., ДОСТА́ТИ розм., ПРИХОПИ́ТИ розм., ПРИХВАТИ́ТИ розм. Словник синонімів української мови