розмикатися

РОЗМИКА́ТИСЯ, а́ється, нєдок., РОЗІМКНУ́ТИСЯ, не́ться, док. Роз’єднуватися, переставати бути зімкнутим, стуленим, з’єднаним.

З останніх сил натужиться хлопець, уже пальці аж розмикаються — ось-ось випустить чересло (Головко, II, 1957, 391);

Стиснуті кулачки поступово розмикалися (Гончар, III, 1959, 368);

Вона звернулася до Орядина і попросила його защіпнути їй бранзолетку на правій руці, котра в тій хвилині розімкнулася (Коб., І, 1956, 318);

Губи її здригнулись і розімкнулись (Коз., Вибр., 1947, 26);

// Відходячи одне від одного, збільшувати інтервал, відстань між собою.

Із-за рогу вийшла колона, як видно, робітники депо.. «Невже не розімкнуться, щоб пропустити!» майнула думка у Щупака (Головко, II, 1957, 625);

Ще раз глянув офіцер на годинник і махнув рукою. Солдати розімкнулись (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 9).

◊ Уста́ не розмика́ються чиї, у кого — хто-небудь мовчить, не висловлює своїх думок.

— Оце! я щиру правду говорю. Може, ні? Ану забожись! Бач, і уста твої не розмикаються! (Вовчок, І, 1955, 60).