розпорядок

РОЗПОРЯ́ДОК, дку, ч.

1. Заздалегідь встановлені порядок, послідовність у чому-небудь.

Давно вже став [полігон] часткою чабанського життя, владно ввійшов у нього своїм гуркотом, загадковістю, суворим розпорядком… (Гончар, Тронка, 1963, 64);

Христя вирішила нізащо в світі не відступати від залізного розпорядку, гості чи не гості, а уроки мусять бути зроблені (Собко, Звич. життя, 1957, 50);

Докорінні зміни сталися в розпорядку праці, техніці безпеки, що зумовило зменшення професійних захворювань і травматизму (Нар. тв. та етн., 2, 1967, 21);

// Сукупність правил, якими регулюється що-небудь.

Розпорядки громадські вільні, такі, де б усякому добре жилось, — он чого тепер життя просе [просить] (Мирний, V, 1955, 113);

— На мир божий і на розпорядки не так я дивився (Коцюб., І, 1955, 461).

Пра́вила вну́трішнього розпоря́дку — певні норми поведінки, дисципліни, обов’язкові для всіх де-небудь;

Розпоря́док [робо́чого] дня — послідовність виконання чого-небудь протягом дня.

Хлопці.. вивчають розпорядок дня кінної сотні полуботківців (Головко, II, 1957, 468).

2. рідко. Наказ, розпорядження.

З першого разу не злюбив Василь Йосипенка, сміявся.. з його розпорядків (Мирний, IV, 1955, 169);

Мартіан.. дає Мімові на мигах розпорядок, щоб подав гостям вечерю (Л. Укр., III, 1952, 312);

// Вміння розпоряджатися, керувати ким-, чим-небудь, давати лад у чомусь.

Жінка його Марина Карповна принесла до його худоби.. ще й добрий жіночий розпорядок (Мирний, І, 1954, 150).