1. Словник української мови в 11 томах

розпрощатися

РОЗПРОЩА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док. Попрощатися перед розставанням.

Мелашка.. побачилась з сусідами, наговорилась і вже смерком розпрощалась з ріднею (Н.-Лев., II, 1956, 327);

І як не рвався малий Гордійко, не вкрадався побігти розпрощатись з Галинкою, не пощастило йому (Крот., Сини.., 1948, 20);

// перен. Надовго або назавжди відмовитися від чого-небудь.

Тепер уже, звичайно, доведеться надовго розпрощатися з мрією про Москву (Собко, Запорука.., 1952, 4).

◊ Розпроща́тися з сві́том (життя́м) — умерти.

Скрипаленчиха.. вже давно б і з життям розпрощалась, коли б не трималася поки що душа в тілі надією на побачення з сином (Збан., Сеспель, 1961, 225).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розпрощатися — розпроща́тися дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. розпрощатися — [розпрошчатиес'а і роспрошчатиес'а] -айус'а, -айеіс':а, -айеіц':а, -айуц':а Орфоепічний словник української мови
  3. розпрощатися — -аюся, -аєшся, док. Попрощатися перед розставанням. || перен. Надовго або назавжди відмовитися від чого-небудь. Розпрощатися зі світом (життям) — умерти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. розпрощатися — РОЗПРОЩА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док., з ким. Попрощатися перед розставанням. Мелашка .. побачилась з сусідами, наговорилась і вже смерком розпрощалась з ріднею (І. Словник української мови у 20 томах
  5. розпрощатися — проща́тися / розпроща́тися (попроща́тися) з життя́м (з (бі́лим) сві́том). Умирати, гинути. І не думайте втікати: кругом драгуни! — Хто не вийде — прощайся з життям! — По списках будуть викликати! (М. Стельмах); То була стріла в слину гадячу обмочена.. Фразеологічний словник української мови
  6. розпрощатися — Розпроща́тися, -ща́юся, -ща́єшся з ким Правописний словник Голоскевича (1929 р.)