1. Словник української мови в 11 томах

розпутувати

РОЗПУ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗПУ́ТАТИ, аю, аєш, док., перех., рідко.

1. Те саме, що розплу́тувати.

Грек.. почав розпутувати ланцюг, ув’язувати мотуззя (Коцюб., І, 1955, 391);

// перен. Розгадувати, з’ясовувати для себе що-небудь.

О. Нестор довгу хвилю мовчав, мабуть, силуючись розпутати оту скрутну загадку, що темною хмарою виринала перед ним (Фр., VII, 1951, 131).

2. Звільняти від пут.

Розпутувати коней; *Образно. Яшко на мить одну розпутав погляд свій і пустив по столу, по обличчях (Головко, І, 1957, 144).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розпутувати — розпу́тувати дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
  2. розпутувати — -ую, -уєш, недок., розпутати, -аю, -аєш, док., перех., рідко. 1》 Те саме, що розплутувати. || перен. Розгадувати, з'ясовувати для себе що-небудь. 2》 Звільняти від пут. Розпутувати коней. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. розпутувати — РОЗПУ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗПУ́ТАТИ, аю, аєш, док., кого, що, рідко. 1. що. Те саме, що розплу́тувати. Грек .. почав розпутувати ланцюг, ув'язувати мотуззя (М. Коцюбинський); // перен. Розгадувати, з'ясовувати для себе що-небудь. Словник української мови у 20 томах