розучуватися
РОЗУ́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗУЧИ́ТИСЯ, учу́ся, у́чишся, док.
1. Втрачати набуті навики, уміння що-небудь робити.
— Хто ж це, діду, ниньки розучується жати? — Та хоча б і я,— зажурився старий..— Уже серп став мені заважким, випадає з руки (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 72);
— Мої маршали розучилися воювати: я їм багато дав, а вони цього не цінують (Кочура, Зол. грамота, 1960, 131);
— А ти що ж? Не хочеш за ціп братися? Розучився за ці роки? — напустився старий [на сина] (Коцюба, Нові береги, 1959, 232).
2. тільки недок. Пас. до розу́чувати.
— Не здивуйте, якщо мої доводи на сей раз не будуть дуже дотепні, бо варварські гуки фортеп’яно і гостре сопрано, що доноситься з гостиної (розучується Ваш Дует!), мішають мені думки і псують настрій (Л. Укр., III, 1952, 583).
Значення в інших словниках
- розучуватися — розу́чуватися дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- розучуватися — -уюся, -уєшся, недок., розучитися, -учуся, -учишся, док. 1》 Втрачати набуті навики, уміння що-небудь робити. 2》 тільки недок. Пас. до розучувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- розучуватися — РОЗУ́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗУЧИ́ТИСЯ, учу́ся, у́чишся, док. 1. Втрачати набуті навики, уміння що-небудь робити. – Хто ж це, діду, ниньки розучується жати? – Та хоча б і я, – зажурився старий .. – Уже серп став мені заважким, випадає з руки (М. Словник української мови у 20 томах