1. Словник української мови в 11 томах

розучувати

РОЗУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗУЧИ́ТИ, учу́, у́чиш, док., перех. Виучувати, засвоювати що-небудь з метою відтворення, виконання.

— Курсанти розучували нові танці, щоб виступити на черговій вечірці (Скл., М. Щорс, 1938, 36);

В сільському клубі щовечора молодь розучувала нові пісні (Цюпа, Назустріч.., 1958, 163);

Зал завмер від здивування: вистава йшла англійською мовою. Суворовці останнього класу зробили самі переклад і самі розучили ролі (Багмут, Щасл. день.., 1951, 108).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розучувати — розу́чувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. розучувати — -ую, -уєш, недок., розучити, -учу, -учиш, док., перех. Виучувати, засвоювати що-небудь з метою відтворення, виконання. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. розучувати — РОЗУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗУЧИ́ТИ, учу́, у́чиш, док., що. Виучувати, засвоювати що-небудь з метою відтворення, виконання. – Курсанти розучували нові танці, щоб виступити на черговій вечірці (С. Словник української мови у 20 томах
  4. розучувати — ВИВЧА́ТИ (прочитуючи що-небудь, намагатися запам'ятати), ВЧИ́ТИ (УЧИ́ТИ), ЗАВЧА́ТИ, ЗАУ́ЧУВАТИ, ВИУ́ЧУВАТИ, РОЗУ́ЧУВАТИ, ЗУБРИ́ТИ розм., ВИЗУ́БРЮВАТИ розм., ВИЗУ́ДЖУВАТИ розм., ТОВКТИ́ розм. рідко (механічно). — Док. Словник синонімів української мови