руба

РУ́БА, присл. Вертикально, ребром, на вузький край.

Установили руба зверху пляшки копійку, і корнет вцілив (Збірник про Кроп., 1955, 23);

Скеля гордо височить над покрученим гірським шляхом. Цей велетенський камінь — мов поставлена руба біло-сіра, неписана книга віків (Мас., Під небом.., 1961, 149).

◊ Пита́ння стої́ть (ста́виться) ру́ба — про те, що набуває надзвичайної гостроти, важливості для кого-небудь.

Юначе славний, юнко люба! Коли стоїть питання руба, щоб захищати світ новий,— Удар готуй ти лобовий (Тич., До молоді.., 1959, 12);

Сказа́ти (запита́ти) ру́ба — висловитися у стверджувальній чи питальній формі категорично, з усією рішучістю.

Комбайнер відчуває, як сміливість хвилями накочується на його серце, нехай тільки з’явиться [Палазя], він, запитає її руба… (Ю. Янов., II, 1954, 189);

Става́ти (ста́ти) ру́ба:

а) застрявати в горлі.

Стає руба шматок хліба в горлі (Мирний, І, 1949, 282);

б) втрачати рухливість, гнучкість, переставати згинатися.

— Хочу поспитати — де вона, що з нею, а язик як став руба, так і не ворухнеш ним (Коцюб., І, 1955, 144);

в) опиратися чому-небудь, рішуче протестувати проти чогось.

Настала осінь. Почали загадувати до школи. Наум гадав віддати Семена, але Наумиха стала руба і затялась, що не пустить (Коцюб., І, 1955, 103);

Ста́вити (поста́вити) пита́ння ру́ба — запитувати про що-небудь, заявляти щось категорично, з усією рішучістю.

[Бережний:] Я ставлю питання руба: хто має право цей авторитет відняти у мене? (Мик., І, 1957, 394);

Горький руба поставив питання перед творчою інтелігенцією капіталістичних країн: «З ким ви, майстри культури?» (Тич., III, 1957, 456).