рідний

РІ́ДНИЙ, а, е.

1. Який має кровну спорідненість, кровний зв’язок із ким-небудь.

[Андрій:] Я знаю, що діти одної матері настільки рідні межи собою, що не треба й доказувати сього (Л. Укр., III, 1952, 719);

Перша відрада — то її рідна мати, така добра і кохаюча (Коцюб., І, 1955, 268);

На сьомому році Люба залишилась сиротою. Громада призначила їй громадських опікунів, а землю й хату віддала рідному дядьку (Стельмах, І, 1962, 343);

*Образно. — Сила і спритність, кажуть, — рідні сестри. Де одна не впорається, там друга прийде на підмогу (Добр., Очак. розмир, 1965, 50);

*У порівн. По сніданку пішов до Горького. Там мене стріли як рідного, обнімали і цілували, взагалі дуже прихильні до мене (Коцюб., III, 1956, 353);

// Власт. людині, яка має кровну спорідненість, кровний зв’язок із ким-небудь.

Теплом обгортають милі слова, рідна ласка… хочеться спати… голова хилиться. А неня вже постіль постелила (Хотк., II, 1966, 104);

// Який належить тому, хто має таку спорідненість, такий зв’язок із ким-небудь.

Діду мій! Я твій онук. Я й досі чую рідних рук ласкавий дотик (Сос., II, 1958, 357);

// Який перебуває у шлюбі з ким-небудь (про чоловіка стосовно дружини і навпаки).

[Ганна:] Ну, мабуть, що не тільки я, а й Надія Терентіївна не одрізнить тебе од Андрія, дарма що рідна його дружина (Мороз, П’єси, 1959, 242);

// Який складається з кровно споріднених осіб.

Гірко жилося Тарасові в рідній сім’ї через злидні та недостачі (Мирний, V, 1955, 309);

Мені ввижається, як в тихім, ріднім колі Старий дідусь навча своїх онуків (Л. Укр., І, 1951, 52).

Ма́ти (ма́тінко) [моя] рі́дна! — уживається в знач. виг. при вираженні різних почуттів.

— Весело мені, як-то вже весело, мати моя рідна!.. (Вовчок, І, 1955, 267);

— Де ви її [гранату] взяли? — жахнувся боєць. — О, матінко рідна! Та ви ж могли, знепритомнівши… — Годі, — перебив його Черниш (Гончар, III, 1959, 166).

2. у знач. ім. рі́дні, них, мн. Батьки.

— Е, пішли тепер діти, та тільки не такі, як раніше, що батька та матір слухали, а інші, розумні.., що рідних і вухом не ведуть (Тют., Вир, 1964, 125);

// Близькі й далекі родичі.

Гордилися нею і рідні, й сусіди… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 225);

Рідні з усіх сил пнуться, щоб дістати щось хороше, і посилають у табір матерям, сестрам, бабусям одяг і харчі (Хижняк, Тамара, 1959, 187).

3. перен. Близький кому-небудь духом, звичками, поглядами і т. ін.

Бідний до бідних рідний, а багатий нікому не радий (Укр.. присл.., 1955, 4);

Зустрівся [Т. Шевченко] знову тої зими 1844 року з рідним Михайлом Семеновичем Щепкіним (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 330);

// Якому віддав себе, присвятив своє життя.

Дуже рад, що моя праця прийшлася до смаку, а ще більше буду радіти, коли нею послужу на користь нам рідного діла (Мирний, V, 1955, 361);

Прощайте!.. А я рушаю в путь — нову стрічать весну, Скромнішу, а проте безумно — запашну, До друзів, до Дніпра, до рідної роботи (Рильський, II, 1960, 135);

// З яким зжився, до якого звик.

Ватаг сидить серед свого начиння, як батько серед дітей. Все воно — чорні лавки і стіни, ватра і дим… — все воно близьке і рідне, на всьому спочила його тепла рука (Коцюб., II, 1955, 325);

// В якому все знайоме до дрібниць.

— Ранком у сірій млі вантажимось на корабель.. Я, потрапивши до рідної стихії, літаю скрізь (Ю. Янов., II, 1958, 68);

// у знач. ім. рі́дне, ного, с. Те, що є дорогим, близьким серцю.

Послухатися Мар’ї — покинути?.. Серце не хотіло. Воно шептало, що вона тут рідне покине, дороге та любе позбуде (Мирний, III, 1954, 234);

Від землі теж пахло рідним.. і знайомим з дитинства (Тют., Вир, 1964, 184);

// Де або в якому хтось працює, служить, учиться і т. ін.

Тиміш Стоян повернувся на рідний свій завод — київський Арсенал. Тут він працював змалку (Довж., І, 1958, 42);

Чомусь ураз згадався їй рідний колгосп (Крот., Сини.., 1948, 8);

Коли.. відлунають слова напучень та поздоровлень, коли відмінниця Алла Ратушна вже схлипне, від імені всіх однокласників прощаючись з рідною школою та вчителями… після цього всі учасники вечора висипають на подвір’я (Гончар, Тронка, 1963, 135);

// З якого вийшов, до якого належить хто-небудь.

«Донбас!.. Ми йдем на бій за тебе, — казав Олег, — казали всі, — ..за рідний люд, щоб Батьківщині весна всміхнулась золота» (Сос., II, 1958, 493);

В найскрутніший момент він шукав підтримки насамперед звідси, із рідного народного середовища (Гончар, II, 1959, 407);

// Характерний для певного народу, притаманний йому.

[Xрапко:] Що це на тобі за такі убори? [Петро:] А що вам чудно, батьку? Хіба ви ніколи не бачили такого? Це ж наше рідне одіяння, котре кожен чоловік на селі носе [носить] (Мирний, V, 1955, 136);

Вона навіть іноді ласкаво зазиває Кульжан у свою юрту і розповідає їй щось цікаве або навчає рідним звичаям (Тулуб, В степу.., 1964, 60);

Рідний пісенний мотив було особливо приємно почути тут, далеко від батьківщини (Смолич, Світанок.., 1953, 348).

4. В якому народився, виріс хто-небудь або який пов’язаний з чиїмсь місцем народження.

[Роман:] Захотілося.. глянути на рідну оселю, спочити під стріхою!.. (Кроп., II, 1958, 33);

Старший лейтенант знаходить [на карті] села свого рідного району, розшукує знайомі шляхи, переліски, балки, горби (Гончар, III, 1959, 275);

Теплом рідної землі війнуло від нього [листа] на поета, винним ароматом осінніх київських садів (Тулуб, В степу.., 1964, 449).

Рі́дна краї́на див. краї́на;

Рі́дна мо́ва — мова, якою володіє певна особа з раннього дитинства (звичайно мова тієї національності, до якої належить ця особа).

— Я прошу дарувати мені, що не вітаю вас вашою рідною мовою (Смолич, І, 1958, 57);

Рі́дне сло́во — те саме, що Рі́дна мо́ва.

Взагалі, коли зможете, пишіть до мене, бо я все ж на чужині і потребую рідного слова (Коцюб., III, 1956, 407);

Рі́дний край див. край¹.

5. Уживається при пестливому звертанні до кого-, чого-небудь.

— То ти сирітка, моя рідная? 0х! гірка сирітська доля! (Мирний, III, 1954, 300);

Степе рідний, честь і славу Тобі маю піднести! (Граб., І, 1959, 187);

Сашо! Не сердься, рідна. Я, здається, знову щось не так сказав… (Довж., І, 1958, 432).