рідний
РІ́ДНИЙ, а, е.
1. Який має кровну спорідненість, кровний зв’язок із ким-небудь.
[Андрій:] Я знаю, що діти одної матері настільки рідні межи собою, що не треба й доказувати сього (Л. Укр., III, 1952, 719);
Перша відрада — то її рідна мати, така добра і кохаюча (Коцюб., І, 1955, 268);
На сьомому році Люба залишилась сиротою. Громада призначила їй громадських опікунів, а землю й хату віддала рідному дядьку (Стельмах, І, 1962, 343);
*Образно. — Сила і спритність, кажуть, — рідні сестри. Де одна не впорається, там друга прийде на підмогу (Добр., Очак. розмир, 1965, 50);
*У порівн. По сніданку пішов до Горького. Там мене стріли як рідного, обнімали і цілували, взагалі дуже прихильні до мене (Коцюб., III, 1956, 353);
// Власт. людині, яка має кровну спорідненість, кровний зв’язок із ким-небудь.
Теплом обгортають милі слова, рідна ласка… хочеться спати… голова хилиться. А неня вже постіль постелила (Хотк., II, 1966, 104);
// Який належить тому, хто має таку спорідненість, такий зв’язок із ким-небудь.
Діду мій! Я твій онук. Я й досі чую рідних рук ласкавий дотик (Сос., II, 1958, 357);
// Який перебуває у шлюбі з ким-небудь (про чоловіка стосовно дружини і навпаки).
[Ганна:] Ну, мабуть, що не тільки я, а й Надія Терентіївна не одрізнить тебе од Андрія, дарма що рідна його дружина (Мороз, П’єси, 1959, 242);
// Який складається з кровно споріднених осіб.
Гірко жилося Тарасові в рідній сім’ї через злидні та недостачі (Мирний, V, 1955, 309);
Мені ввижається, як в тихім, ріднім колі Старий дідусь навча своїх онуків (Л. Укр., І, 1951, 52).
Ма́ти (ма́тінко) [моя] рі́дна! — уживається в знач. виг. при вираженні різних почуттів.
— Весело мені, як-то вже весело, мати моя рідна!.. (Вовчок, І, 1955, 267);
— Де ви її [гранату] взяли? — жахнувся боєць. — О, матінко рідна! Та ви ж могли, знепритомнівши… — Годі, — перебив його Черниш (Гончар, III, 1959, 166).
2. у знач. ім. рі́дні, них, мн. Батьки.
— Е, пішли тепер діти, та тільки не такі, як раніше, що батька та матір слухали, а інші, розумні.., що рідних і вухом не ведуть (Тют., Вир, 1964, 125);
// Близькі й далекі родичі.
Гордилися нею і рідні, й сусіди… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 225);
Рідні з усіх сил пнуться, щоб дістати щось хороше, і посилають у табір матерям, сестрам, бабусям одяг і харчі (Хижняк, Тамара, 1959, 187).
3. перен. Близький кому-небудь духом, звичками, поглядами і т. ін.
Бідний до бідних рідний, а багатий нікому не радий (Укр.. присл.., 1955, 4);
Зустрівся [Т. Шевченко] знову тої зими 1844 року з рідним Михайлом Семеновичем Щепкіним (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 330);
// Якому віддав себе, присвятив своє життя.
Дуже рад, що моя праця прийшлася до смаку, а ще більше буду радіти, коли нею послужу на користь нам рідного діла (Мирний, V, 1955, 361);
Прощайте!.. А я рушаю в путь — нову стрічать весну, Скромнішу, а проте безумно — запашну, До друзів, до Дніпра, до рідної роботи (Рильський, II, 1960, 135);
// З яким зжився, до якого звик.
Ватаг сидить серед свого начиння, як батько серед дітей. Все воно — чорні лавки і стіни, ватра і дим… — все воно близьке і рідне, на всьому спочила його тепла рука (Коцюб., II, 1955, 325);
// В якому все знайоме до дрібниць.
— Ранком у сірій млі вантажимось на корабель.. Я, потрапивши до рідної стихії, літаю скрізь (Ю. Янов., II, 1958, 68);
// у знач. ім. рі́дне, ного, с. Те, що є дорогим, близьким серцю.
Послухатися Мар’ї — покинути?.. Серце не хотіло. Воно шептало, що вона тут рідне покине, дороге та любе позбуде (Мирний, III, 1954, 234);
Від землі теж пахло рідним.. і знайомим з дитинства (Тют., Вир, 1964, 184);
// Де або в якому хтось працює, служить, учиться і т. ін.
Тиміш Стоян повернувся на рідний свій завод — київський Арсенал. Тут він працював змалку (Довж., І, 1958, 42);
Чомусь ураз згадався їй рідний колгосп (Крот., Сини.., 1948, 8);
Коли.. відлунають слова напучень та поздоровлень, коли відмінниця Алла Ратушна вже схлипне, від імені всіх однокласників прощаючись з рідною школою та вчителями… після цього всі учасники вечора висипають на подвір’я (Гончар, Тронка, 1963, 135);
// З якого вийшов, до якого належить хто-небудь.
«Донбас!.. Ми йдем на бій за тебе, — казав Олег, — казали всі, — ..за рідний люд, щоб Батьківщині весна всміхнулась золота» (Сос., II, 1958, 493);
В найскрутніший момент він шукав підтримки насамперед звідси, із рідного народного середовища (Гончар, II, 1959, 407);
// Характерний для певного народу, притаманний йому.
[Xрапко:] Що це на тобі за такі убори? [Петро:] А що вам чудно, батьку? Хіба ви ніколи не бачили такого? Це ж наше рідне одіяння, котре кожен чоловік на селі носе [носить] (Мирний, V, 1955, 136);
Вона навіть іноді ласкаво зазиває Кульжан у свою юрту і розповідає їй щось цікаве або навчає рідним звичаям (Тулуб, В степу.., 1964, 60);
Рідний пісенний мотив було особливо приємно почути тут, далеко від батьківщини (Смолич, Світанок.., 1953, 348).
4. В якому народився, виріс хто-небудь або який пов’язаний з чиїмсь місцем народження.
[Роман:] Захотілося.. глянути на рідну оселю, спочити під стріхою!.. (Кроп., II, 1958, 33);
Старший лейтенант знаходить [на карті] села свого рідного району, розшукує знайомі шляхи, переліски, балки, горби (Гончар, III, 1959, 275);
Теплом рідної землі війнуло від нього [листа] на поета, винним ароматом осінніх київських садів (Тулуб, В степу.., 1964, 449).
Рі́дна краї́на див. краї́на;
Рі́дна мо́ва — мова, якою володіє певна особа з раннього дитинства (звичайно мова тієї національності, до якої належить ця особа).
— Я прошу дарувати мені, що не вітаю вас вашою рідною мовою (Смолич, І, 1958, 57);
Рі́дне сло́во — те саме, що Рі́дна мо́ва.
Взагалі, коли зможете, пишіть до мене, бо я все ж на чужині і потребую рідного слова (Коцюб., III, 1956, 407);
Рі́дний край див. край¹.
5. Уживається при пестливому звертанні до кого-, чого-небудь.
— То ти сирітка, моя рідная? 0х! гірка сирітська доля! (Мирний, III, 1954, 300);
Степе рідний, честь і славу Тобі маю піднести! (Граб., І, 1959, 187);
Сашо! Не сердься, рідна. Я, здається, знову щось не так сказав… (Довж., І, 1958, 432).
Значення в інших словниках
- рідний — (який кровно споріднений з кимсь) кровний, кревний, (по батькові) однокровний, єдинокровний, книжн. єдиноутробний, (як іменник) родич. Словник синонімів Полюги
- рідний — рі́дний прикметник Орфографічний словник української мови
- рідний — (брат) кровний, кров від крови, кість від кости; (- місто) родинний, родимий; (духом) близький, споріднений; (- діло) улюблений; (звук) знайомий; (край) батьківський, ур. отецький, отчий; (- мову) матірній; мн. ж ім. РІДНІ, <�близькі> родичі; рідненький, ріднесенький. Словник синонімів Караванського
- рідний — див. родич Словник синонімів Вусика
- рідний — [р’іднией] м. (на) -дному/-д(‘)н'ім, мн. -д(‘)н'і Орфоепічний словник української мови
- рідний — -а, -е. 1》 Який має кровну спорідненість, кровний зв'язок із ким-небудь. || Власт. людині, яка має кровну спорідненість, кровний зв'язок із ким-небудь. || Який належить тому, хто має таку спорідненість, такий зв'язок із ким-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- рідний — РІ́ДНИЙ, а, е. 1. Який має кровну спорідненість, кровний зв'язок із ким-небудь. [Андрій:] Я знаю, що діти одної матері настільки рідні межи собою, що не треба й доказувати сього (Леся Українка); Перша відрада – то її рідна мати, така добра і кохаюча (М. Словник української мови у 20 томах
- рідний — і (рі́дна) ма́ти не впізнає́ (не пізнає́) / не впізна́є (не пізна́є) кого і без додатка. Хтоcь дуже змінився на вигляд, зовні. В нас і таке бува: поїде дівка з села, потиняється рік-два, а потім повертається такою, що й рідна мати її не пізнає. Фразеологічний словник української мови
- рідний — БЛИЗЬКИ́Й (який має пряме, безпосереднє відношення до кого-небудь, тісно пов'язаний з ним особистими інтересами), СВІЙ підсил., РІ́ДНИЙ підсил. Ще вчора дівчина нікого не потребувала, ..а сьогодні їй уже хотілось бачити людей і серед них когось близького. Словник синонімів української мови
- рідний — Рі́дний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)