різко

РІ́ЗКО. Присл. до різки́й 1-5.

Ніч насувається швидко, темна, безмісячна, тільки зорі сяють різко, як буває в холодні вітряні ночі (Л. Укр., II, 1951, 312);

Коли Кузьма Осадчий прорубував свіжу траншею, земля під його бульдозером скреготнула різко, металево (Гончар, Тронка, 1963, 285);

Вологе від дощу волосся різко відтіняло бліде обличчя (Тют., Вир, 1964, 446);

Його засмагле, з різко окресленими рисами обличчя пом’якшало (Жур., Звич. турботи, 1960, 27);

Буран бив у лице, наче шмагав колючим дротом. Температура різко падала (Дмит., Обпалені.., 1962, 52);

Чоловік, який зайшов тільки-но до кав’ярні, раптом різко повернувся і вийшов (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 148);

Ольга відповідала коротко, майже різко (Собко, Стадіон, 1954, 15);

Ленін усіляко підтримував критику принципіальну, товариську і різко засуджував демагогічне критиканство (Ком. Укр., 6, 1967, 47);

// Не поступово, зразу.

Васьков різко загальмував, машину занесло (Перв., Дикий мед, 1963, 342);

Різко замовкнути.