самородний

САМОРО́ДНИЙ, рідше САМОРІ́ДНИЙ, а, е.

1. Який зустрічається у природі в готовому вигляді, створений природою; природний; протилежне штучний.

Джерелами власними сам ти [Рим] рясний понадміру І самородних криниць досить таїш у землі (Зеров, Вибр., 1966, 375);

// Який зустрічається у природі в хімічно чистому вигляді.

Українські геологи відкрили грандіозний Передкарпатський басейн саморідної сірки, що містить сотні мільйонів тонн її запасів (Роб. газ., 24.ІІІ 1966, 2);

Самородне золото.

2. перен. Який розвинувся без впливу освіти й виховання (про хист, душевні якості); природжений.

У нього [Ю. Федьковича] було все..: був талант, свіжий та саморідний, була спосібність [здібність] зазирати безпосередньо в самі глибокі тайники життя народного і людської душі (Фр., XVI, 1955, 25);

Кропивницький створив образ Івана Непокритого («Дай серцю волю, заведе в неволю») — глибоко симпатичний тип веселуна, добряка, жартівника з тонким гумором і водночас благородну високими якостями душі і серця натуру — самородну і самобутню..» (Життя Саксаганського, 1957, 28).

3. перен. Який виник, склався і т. ін. самостійно.

Поетеса Ганна подала думку: гуртом скласти про свою вчительку співанку, добрати мелодію і повезти цей самородний витвір на свято пісні в район (Вол., Місячне срібло, 1961, 225).