самородок

САМОРО́ДОК, дка, ч.

1. Велике природне зерно або шматок здебільшого благородних металів (золота, срібла, платини).

— Колись тут золота жила була,— говорив він. — Діди ще хвалилися. Самородки завбільшки з велике яблуко знаходили… (Донч., II, 1956, 39);

Золотий самородок вагою 2733 грами знайдено в заплаві тайгового струмка Букарача за триста кілометрів на північ від Благовєщенська (Рад. Укр., 6.II 1965, 1);

*У порівн. Виблискують, яскряться, як золоті самородки в гранітних скелях, у зелених вітах темні вікна перед вечірнім сонцем (Вас., І, 1959, 247).

2. перен. Людина, у якої природний хист, нахил до чого-небудь виявилися без впливу освіти й виховання.

Естетична значимість народного мистецтва велика через те, що воно, створюючись талановитими самородками із самої гущі народних мас, шліфувалося, кристалізувалося в багатовіковій колективній художній практиці цих мас (Мист., 6, 1955, 6);

Лука Тихонович сидів мовчазний, вражений. Він не сподівався почути такий голос.. Тепер він бачив, що ця дівчина — безцінний самородок, її голос — чудовий дар природи (Донч., III, 1956, 105);

Прокурор знову написав Сагайдакові записку: «Це неймовірно! Простий конюх і така промова. Він самородок» (Кучер, Трудна любов, 1960, 471).