свербіти
СВЕРБІ́ТИ, би́ть, недок.
1. Відчувати свербіж (про тіло і його частини).
Борода свербіла після голення (Коцюб., І, 1955, 40);
Свербить спина тая, що немає сил терпіти (Коп., Лейтенанти, 1947, 5);
— Очі мої під пов’язкою неймовірно свербіли (Ю. Янов., II, 1954, 77);
// безос.
Кропиву ми викопували з корінням і складали в купу. Пожалили руки, дуже свербіло (Донч., V, 1957, 200);
// Викликати відчуття свербежу (про рани, що загоюються, прищі і т. ін.).
Ще свербіли Від панських буків синяки (Фр., X, 1954, 283);
Гноянки свербіли.., Солоха їх чухала, роздирала (Мирний, І, 1954, 56);
— Шрами й досі сверблять (Добр., Очак. розмир, 1965, 64);
// рідко. Давати відчуття тупого болю; нити.
Зурна повторяла один і той самий голос, монотонний, невиразний,.. аж робилось млосно, аж починало під серцем свербіти (Коцюб., І, 1955, 395).
◊ Ву́ха свербля́ть у кого, кому — те саме, що Ву́ха в’я́нуть ( див. ву́хо).
Загинав [п’яний] такі слова, що в решти слухачів свербіли вуха (Ю. Янов., І, 1958, 95);
Доло́ня сверби́ть у кого — хтось буде незабаром лічити гроші; комусь хочеться лічити гроші.
У попа завжди долоня свербить (Укр.. присл.., 1955, 23);
І за ву́хом не сверби́ть див. ву́хо;
Но́ги (п’я́ти) свербля́ть кому, у кого, рідко кого — комусь дуже хочеться йти, тікати і т. ін.
— Давай утікати,— сказав Лучук Сивооку. — Давно вже сверблять мені ноги дати драла від цього кендюха (купця] (Загреб., Диво, 1968, 146);
— Що ж, кого сверблять п’яти, може йти й до біскупа, але я знаю, що з того нічого не буде (Фр., VIII, 1952, 25);
Ру́ки свербля́ть (свербі́ли) у кого, кому: а) комусь дуже хочеться побитися з ким-небудь, ударити когось.
[Микита:] Гляди, щоб я тебе іноді, бува, не мазнув по губах! Щось у мене дуже сверблять руки! (Кроп., І, 1958, 79);
Йому аж руки свербіли до бійки (Коцюб., І, 1955, 34);
Свербіли руки вдарити пихатого осавула, але треба було мовчати (Тулуб, Людолови, II, 1957, 195);
б) комусь дуже хочеться робити що-небудь, займатися чимсь.
— Та без роботи.. скоро волосся й на долонях проросте… Так сверблять руки, так сверблять! (Морд., I, 1958, 133);
У хлібороба аж свербіли руки, тягнулись до коси (Цюпа, Назустріч.., 1958, 353);
Язи́к сверби́ть див. язи́к.
2. безос., з інфін., перен., розм. Дуже хочеться щось зробити.
Гнатові теж свербіло потанцювати, але в нього ще боліла рука, тому він тільки притупцьовував ногами (Тют., Вир, 1964, 210);
Данькові давно вже свербіло майнути.. десь аж на саме верхів’я, повоювати з граками (Гончар, Таврія, 1952, 181).
3. перен., розм. Викликати хвилювання, тривогу; бентежити; непокоїти.
Знов та й знов повертались [дівчата] до того, що свербіло найдошкульніше, до проноз та підслухачів (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 483).
Значення в інших словниках
- свербіти — свербі́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- свербіти — (в горлі) лоскотати; НЕОС. П. кортіти; ЖМ. бентежити, непокоїти; (під серцем) нити. Словник синонімів Караванського
- свербіти — -бить, недок. 1》 Відчувати свербіж (про тіло і його частини). || безос. || Викликати відчуття свербежу (про рани, що загоюються, прищі і т. ін.). || рідко. Давати відчуття тупого болю; нити. Великий тлумачний словник сучасної мови
- свербіти — СВЕРБІ́ТИ, би́ть, недок. 1. Відчувати свербіж (про тіло і його частини). Борода свербіла після голення (М. Коцюбинський); Свербить спина тая, що немає сил терпіти (О. Копиленко); – Очі мої під пов'язкою неймовірно свербіли (Ю. Яновський); // безос. Словник української мови у 20 томах
- свербіти — Бить, недок. Бути терміново необхідним. Тобі що, свербить? Чого дзвониш о третій ночі? Словник сучасного українського сленгу
- свербіти — (аж) ву́ха в’я́нуть (свербля́ть) у кого, рідше кому і без додатка. Кому-небудь неприємно, гидко чути, слухати що-небудь. Говорять увесь час (галичани-емігранти) по-російськи, але з таким “акцентом”, що.. Фразеологічний словник української мови
- свербіти — Свербі́ти, -блю́, -би́ш, -бля́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- свербіти — Свербіти, -блю, -биш гл. Зудѣть, чесаться. Свербить долоня проти чогось. Ном. № 306. Ви мені і за вухом не свербите — мнѣ до васъ дѣла нѣтъ, я совершенно къ вамъ равнодушенъ. Мир. Пов. I. 159. Словник української мови Грінченка