свинячий

СВИНЯ́ЧИЙ, а, е. Прикм. до свиня́ 1.

Свинячий гурт, уїдливий і пажерливий, зразу накидався на неї, рвав з рук, глушив її криком і мало не валив з ніг (Коцюб., II, 1955, 51);

Дід його вважав за турка і наказав жінці свинячого м’яса і сала не давати, а краще дати молока з кукурудзяною кашею (Тют., Вир, 1964, 324);

Петричко простягнув йому вроблений з свинячого міхура й обрамлений червоним полотном капшучок з тютюном (Томч., Жменяки, 1964, 31);

Ранкову тишу прорізує свинячий крик — це вже десь Михай орудує, буде в когось свіжина (Зар., На.. світі, 1967, 113);

// Признач. для свиней.

Свинячий хлів; Свинячий корм;

// Зробл., приготовлений із шкіри або м’яса свині.

Господи помилуй од семи панів, свинячих постолів і вербових дрів [дров] (Укр.. присл.., 1963, 83);

В оборі сталася пропажа: зник копчений свинячий кендюх (Ковінька, Кутя.., 1960, 32);

// Такий, як у свині, власт. свині (у 1 знач.).

Блиснули свинячі очі Масляка (Мик., II, 1957, 537);

Коротколиций тюремник мовчки переступив поріг, підвів свинячі вії на слідчого (Стельмах, І, 1962, 451).

◊ Свиня́че ву́хо (у́хо) — уживається як лайка.

— Нагаями Свиняче ухо! Жартувать, Чи що, ти хочеш? (Шевч., І, 1963, 83);

— Ах ти, свиняче ухо! — гримнув на всю хату Чіпка (Мирний, I, 1949, 287);

У свиня́чий го́лос див. го́лос.