своєрідний

СВОЄРІ́ДНИЙ, а, е.

1. Який має характерні особливості, не схожий на інших; незвичайний, оригінальний.

Де б Кирило не був, що б не робив, скрізь оточала його атмосфера густа й своєрідна, що заслоняла багато предметів, наче їх зовсім не було на світі (Коцюб., II, 1955, 208);

Пан Густав Трацький, найстарший син пана Станіслава Трацького,.. був зовсім своєрідна і немаловажна фігура (Фр., III, 1950, 72);

Він показав нам, із кілочка знявши, Своє національне убрання, Усе в блискітках, в гаптуванні гарнім, Хоч своєрідне, а подібне в чомусь І до гуцульської святної ноші (Рильський, III, 1961, 162);

— В академії я побачив твори одного з молодих — Федотова. Який своєрідний талант! (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 323);

В Тоні з батьком дружба своєрідна, без ніжностей зайвих (Гончар, Тронка, 1963, 65);

Її обличчя мінилося рум’янцями, радістю і своєрідною красою (Стельмах, II, 1962, 276);

// у знач. ім. своєрі́дне, ного, с. Те, що не схоже на інше, має характерні особливості.

Країни соціалістичної системи нагромадили багатий колективний досвід перетворення життя сотень мільйонів людей, внесли багато нового й своєрідного у форми політичної і економічної організації суспільства (Програма КПРС, 1961, 18).

2. Який своїми особливостями, якостями нагадує що-небудь; свого роду (що).

«Звенигора» — це був своєрідний прейскурант моїх творчих можливостей (Довж., І, 1958, 22);

Війна на п’ять років відірвала його від науки, але й вона була своєрідним інститутом (Минко, Ясні зорі, 1951, 4).