середняк

СЕРЕДНЯ́К, а́, ч.

1. Селянин-одноосібник, який мав невелику земельну ділянку, обробляв її власними силами і займав проміжне становище між бідняком та куркулем.

— Скажи.., який із нього куркуль? Наймитів не тримав, землі на слабенького середняка, в політику не ліз (Тют., Вир, 1964, 31);

Увечері в своєму невеличкому, охайному, з квітами на столі, кабінеті, Свирид Яковлевич провадив розмову з середняками (Стельмах, На.. землі, 1949, 113);

Походженням із середняків;

// у знач. збірн. Середняки; середняцтво.

Біднота і надалі залишається найближчим політичним союзником робітничого класу на селі, але позиція партії відносно середняка ні в якому разі не може зводитися до підміни залучення його як активного союзника Радянської влади політикою так званої нейтралізації (Компартія України в резол. і рішен.., 1958, 258).

2. розм. Людина посередніх здібностей.

Хай я собі середняк від природи, а все одно не хочу, щоб мене за такого вважали. Уваги до себе вимагаю. Пошани! (Мур., Свіже повітря.., 1962, 32);

// Працівник, що не відзначається високими показниками в роботі.

◊ Ходи́ти у середняка́х:

а) належати до прошарку середнього селянства;

б) бути працівником, що не відзначається високими показниками в роботі.

Павло в Новій Греблі ходив у середняках. З ним більше зжилися, звиклися. Бо знали гірших (Мушк., Серце.., 1962, 146).