сивий

СИ́ВИЙ, а, е.

1. Який утратив своє забарвлення, став білим, сріблистим (про волосся).

Дідугани з довгими сивими бородами, заклавши руки на ціпки, сидять на призьбі.. і щось гомонять (Коцюб., І, 1955, 113);

Від вагонів прямує до перону сліпа жінка в темних окулярах, під хусткою в неї пишне сиве волосся (Мороз, П’єси, 1959, 25);

Вирве старий Тарас сиве пасмо з своєї чуприни і прокляне і день і годину, коли народив на ганьбу собі такого сина (Довж., І, 1958, 247);

// Із білим, сріблистим (внаслідок утрати свого забарвлення) волоссям.

Сидить Неначе й досі сивий дід Коло хатиночки (Шевч., II, 1963, 265);

Його голова стала сива,.. тільки брови чорніли на широкому блідому лиці та темні очі блищали (Н.-Лев., II, 1956, 346);

Варвара Іванівна була вже немолода, навіть трохи сива (Забіла, Катруся.., 1955, 13);

*Образно. Заснув древній Київ над сивим Дніпром (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 46);

// у знач. ім. си́вий, вого, ч.; си́ва, вої, ж. Людина, волосся якої втратило своє забарвлення, стало білим, сріблистим.

Сивому й на думку не спадало в молодому запорожцеві впізнати торішнього обшарпаного вантажника з амстердамського порту (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 90).

◊ Дожи́ти до си́вого во́лосу див. во́лос;

До си́вої коси́ див. коса́¹;

Си́ва борода́, жарт.; Си́вий оселе́дець, заст. — стара, навчена життєвим досвідом людина.

Сиві бороди з села переказали нам давню легенду (Вол., Сади.., 1950, 5);

Діди стоять, понуривши голови.. Довгенько думали сиві оселедці, довгенько один на одного зглядували [поглядали] (П. Куліш, Вибр., 1969, 180);

Си́вий, як го́луб (голу́бка) — зовсім, повністю сивий.

Гриць уже сивий, як голуб, був, а все ходив у Крим (Вовчок, І, 1955, 40);

Перед очима ненька. Некваплива, сумовита, вся сива, як голубка (Збан., Єдина, 1959, 157).

2. Який має сірувато-біле, темно-сіре і т. ін. забарвлення шерсті або пір’я (про тварин).

Я запріг волів своїх сивих Та й пішов орати по нивах (Щог., Поезії, 1958, 82);

Прокинулось усе.. Луги, струшуючи срібну росу, розлягалися співами своїх соловейків, голосним кукуванням сивих зозуль (Мирний, І, 1954, 318);

Від сусіди вийшов з двору Здоровенний сивий цап (С. Ол., Вибр., 1959, 159);

// у знач. ім. си́ві, вих, мн. (одн. си́вий, вого, ч.; си́ва, вої, ж.). Коні або воли сивої масті.

— Отак, сину. Помолимось богу Та сивого осідлаєм — І гайда в дорогу! (Шевч., І, 1951, 277);

Гей! соб, сиві, соб, бодай ви скрутилися!.. Тпру! (Коцюб., І, 1955, 111);

Сива, шкірячи зеленкуваті зуби, підходить до порога і починає шиєю тертися об моє плече (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 142);

// Сірий із синюватим або голубуватим відтінком.

Дмитрик весело дививсь на світ божий здоровими сивими очима (Коцюб., І, 1955, 130);

У чорній шапці, в доброму, сивого сукна, піджаці і в чоботях — поважно йшов він, плечем торкаючися волового плеча (Головко, І, 1957, 125).

3. Сірувато-білий, білястий, білуватий.

Блакитні гори хмар прикрилися ніби сивим туманом диму (Кобр., Вибр., 1954, 164);

Сивий, вкритий памороззю степ лежав перед очима Штепи (Перв., Невигадане життя, 1958, 183);

З сивого неба сіялася мжичка (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 528);

Сивий ковил оповивав далечінь тонким, туманним серпанком (Тулуб, В степу.., 1964, 185);

Над хатою сиві осики мліли на вітрі (Коп., Навколо полум’я, 1961, 20);

// Безбарвний, однотонний, невиразний.

Там, за шеренгами придорожніх тополь, у сивій осінній далечі знову вставали Альпи (Гончар, III, 1959, 167);

Хочеться розправити крила і полетіти-полетіти ген аж туди, де мріють сиві обрії понад лісами та лугами (Речм., Твій побратим, 1962, 3);

// Хмарний, похмурий (про ранок, день і т. ін.).

У грудях поболює.., надто в сиві дні, як от сьогодні (Л. Укр., V, 1956, 382).

4. перен. Дуже давній.

Кожен кілометр шляху навколо Аурангабада — історія: сива, ще до нашої ери, і новіша, часів панування тут Великих Моголів (Минко, Намасте.., 1957, 23);

Здавалося, сама сива минувшина промовляє тут глухим, незвичайним голосом (Донч., II, 1956, 13).

Си́ва давнина́ див. давнина́.