сивий

СИ́ВИЙ, а, е.

1. Який утратив своє забарвлення, став білим, сріблистим (про волосся).

Дідугани з довгими сивими бородами, заклавши руки на ціпки, сидять на призьбі .. і щось гомонять (М. Коцюбинський);

Від вагонів прямує до перону сліпа жінка в темних окулярах, під хусткою в неї пишне сиве волосся (З. Мороз);

Вирве старий Тарас сиве пасмо з своєї чуприни і прокляне і день і годину, коли народив на ганьбу собі такого сина (О. Довженко);

// Із білим, сріблистим (внаслідок утрати свого забарвлення) волоссям.

Сидить Неначе й досі сивий дід Коло хатиночки (Т. Шевченко);

Його голова стала сива, .. тільки брови чорніли на широкому блідому лиці та темні очі блищали (І. Нечуй-Левицький);

Варвара Іванівна була вже немолода, навіть трохи сива (Н. Забіла);

* Образно. Заснув древній Київ над сивим Дніпром (І. Нехода);

// у знач. ім. си́вий, вого, ч.; си́ва, вої, ж. Людина, волосся якої втратило своє забарвлення, стало білим, сріблистим.

Сивому й на думку не спадало в молодому запорожцеві впізнати торішнього обшарпаного вантажника з амстердамського порту (О. Ільченко).

2. Який має сірувато-біле, темно-сіре і т. ін. забарвлення шерсті або пір'я (про тварин).

Я запріг волів своїх сивих Та й пішов орати по нивах (Я. Щоголів);

Прокинулось усе .. Луги, струшуючи срібну росу, розлягалися співами своїх соловейків, голосним кукуванням сивих зозуль (Панас Мирний);

Від сусіди вийшов з двору Здоровенний сивий цап (С. Олійник);

// у знач. ім. си́ві, вих, мн. (одн. си́вий, вого, ч.; си́ва, вої, ж.). Коні або воли сивої масті.

– Отак, сину. Помолимось богу Та сивого осідлаєм – І гайда в дорогу! (Т. Шевченко);

Гей! соб, сиві, соб, бодай ви скрутилися!.. Тпру! (М. Коцюбинський);

Сива, шкірячи зеленкуваті зуби, підходить до порога і починає шиєю тертися об моє плече (М. Стельмах);

// Сірий із синюватим або голубуватим відтінком.

Дмитрик весело дививсь на світ божий здоровими сивими очима (М. Коцюбинський);

У чорній шапці, в доброму, сивого сукна, піджаці і в чоботях – поважно йшов він, плечем торкаючися волового плеча (А. Головко).

3. Сірувато-білий, білястий, білуватий.

Блакитні гори хмар прикрилися ніби сивим туманом диму (Н. Кобринська);

Сивий, вкритий памороззю степ лежав перед очима Штепи (Л. Первомайський);

З сивого неба сіялася мжичка (Ю. Смолич);

Сивий ковил оповивав далечінь тонким, туманним серпанком (З. Тулуб);

Над хатою сиві осики мліли на вітрі (О. Копиленко);

// Безбарвний, однотонний, невиразний.

Там, за шеренгами придорожніх тополь, у сивій осінній далечі знову вставали Альпи (О. Гончар);

Хочеться розправити крила і полетіти-полетіти ген аж туди, де мріють сиві обрії понад лісами та лугами (В. Речмедін);

// Хмарний, похмурий (про ранок, день і т. ін.).

У грудях поболює.., надто в сиві дні, як от сьогодні (Леся Українка).

4. перен. Дуже давній.

Кожен кілометр шляху навколо Аурангабада – історія: сива, ще до нашої ери, і новіша, часів панування тут Великих Моголів (В. Минко);

Здавалося, сама сива минувшина промовляє тут глухим, незвичайним голосом (О. Донченко).