синець

СИНЕ́ЦЬ, нця́, ч.

1. Посиніле місце на тілі, обличчі як слід удару, стусана і т. ін.

Кому пироги й млинці, кому гулі та синці (Укр.. присл.., 1955, 285);

Уляна, плачучи, показує сусідці.. синці — гостинці п’яного, сердитого чоловіка (Коцюб., I, 1955, 438);

Глянувши на матір, на її почорніле, витягнуте лице, на запалі очі і криваві синці на руках, Оля не витримала (Юхвід, Оля, 1959, 294);

На його лиці красувався великий синець (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 62);

*У порівн. Аж почорнів сердега Прокіп, уся пика, як один суцільний синець, балакати по-людському розучився (Головко, II, 1957, 258).

◊ Поби́ти до синці́в кого — дуже побити кого-небудь.

Діда Омелька, що кинувся на захист невістки, побили до синців (Тулуб, Людолови, І, 1957, 121);

Синці́ під очи́ма — темні, з синюватим відтінком кола під очима від нездужання, втоми і т. ін.

Вона знала, що, так стоячи, приховувала зрадливі зморшки на щоках і в куточках рота, синці під очима (Рибак, Помилка.., 1956, 147);

Матушка Раїса злорадно глянула на схудле, з синцями під очима обличчя Лукії (Донч., III, 1956, 37).

2. Прісноводна риба, різновид ляща.

Синець штучних морів — смачна риба, її сушать, в’ялять тощо (Веч. Київ, 4.ІІІ 1966, 4).

3. Те саме, що воло́шка¹.

Такими [кореневищними] бур’янами є пирій, синець, гострець (Колг. енц., І, 1956, 152).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me