скиба

СКИ́БА, и, ж.

1. Смуга, шар землі, яку вивертає плуг під час оранки.

Глибоко плуг лемешами впивається в чорную землю, за скибою скиба лягає, а Зінько йде за плугом, руки на чепігах, і радісно йому розкривати землянеє лоно, щоб кинути в його золотеє зерно… (Гр., II, 1963, 454);

Запарувала рілля, тьмяно заблищали на сонці одвернуті лемешами скиби землі (Тют., Вир, 1964, 11);

*У порівн. Панас Кандзюба, важкий і сірий у своїй свиті, як скиба, одвалена плугом, сіяв очима нудьгу питання: кудою йти? (Коцюб., II, 1955, 67);

// Така смуга землі як одиниця виміру орної площі.

— Чуєш, громада землю тобі довірила? То знаєш, як її треба ділити?.. — А так, дядьку,.. щоб і ви ні одної лишньої [зайвої] скиби не получили [одержали] (Стельмах, II, 1962, 21).

Віддава́ти (відда́ти) по́ле (зе́млю, хліб і т. ін.) за дру́гу (тре́тю і т. ін.) ски́бу — дозволяти кому-небудь користуватися своїм полем за певну частину врожаю.

— Бери собі, титарю, й поле, й хліб чи з половини, чи за третю скибу, як хоч, тільки б мені не мати клопоту (Н.-Лев., III, 1956, 125);

Вона оддала своє поле одному чоловікові наспіл за другу скибу (Н.-Лев., II, 1956, 244);

Сі́яти (розсіва́ти) по ски́бі — сіяти злаки, багаторічні трави та ін. по вивернутих під час оранки шарах цілини, поля.

Як з давніх-давен, так і після орання генівськими плугами українці сіяли по скибі. Заміна плугів не спричинилася до змін у способах сіяння (Нар. тв. та етн., 3, 1969, 30);

Земля вбиралась в новий стрій весною,.. по скибах жито розсівав сівач, і гай яснів красою чарівною (У. Кравч., Вибр., 1958, 101).

2. Відрізаний ножем великий плоский шматок чого-небудь їстівного (хліба, кавуна і т. ін.).

Широким ножем крає [юнак] на великі, товсті скиби пухку паляницю (Коз., Сальвія, 1959, 144);

*У порівн. Ось сонце ще більше осіло; мов скиба стиглого кавуна, червоніє воно тілько половиною (Мирний, IV, 1955, 322).

◊ Відрі́зана ски́ба [від хлі́ба] — людина, яка відділилася від родини, стала жити самостійно (спочатку — про дочку, що вийшла заміж).

[Печариця:] Що ж моєму пан-отцеві? Він собі попує… Я вже тепер — одрізана скиба од хліба (Мирний, V, 1955, 172).