склепувати

СКЛЕ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., СКЛЕПА́ТИ, склепа́ю, склепа́єш і склеплю́, скле́плеш; мн. склепа́ють і скле́плють; док., перех.

1. Клепаючи, з’єднувати, скріплювати що-небудь.

Склепали гострими кінцями докупи дві звичайні коси, приладнали кілька грузил, а до п’ят коси прив’язали по вірьовці (Донч., І, 1956, 51);

*Образно. — Бачив, як гнів його брови склепав? (Стельмах, І, 1962, 26).

2. тільки док., розм. Клепаючи, виготовити що-небудь.

Майстер узяв великий аркуш білого цинкового заліза, покраяв його і на очах у хлопців хутко склепав виварку на білизну (Мик., II, 1957, 474).

3. перен. Робити що-небудь наспіх, недбало, абияк.

— От, — кажу, — хвалько небесний! Три шпаківні склепав, а балачок на всю школу! (Донч., VI, 1957, 250);

— Так і тримали без суду, поки я сам не допоміг прокурору склепати на себе вирок і кайдани за втечу, — розповів згодом Дебрич Юркові (Козл., Ю. Крук, 1957, 427).

СКЛЕПУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех., діал. Будувати склеп (у 1 знач.).

Ой же казав пан Каньовський ще й склеп склепувати, молоду Бондарівну гарно поховати (Чуб., V, 1874, 428).