скорботний
СКОРБО́ТНИЙ, а, е.
1. Який глибоко переживає, страждає від чого-небудь (про людину); печальний, сумний; протилежне радісний.
Замовкне Щур, покірний, скорботний (Вас., І, 1959, 230);
Скорботна жінка в чорній хустці, зав’язаній по-старомодному, склавши руки на колінах, дивиться прямо перед собою. — Мати, — каже Сагайда (Гончар, III, 1959, 121);
Над вигоном знову знявся лемент і тужне голосіння скорботних матерів, жінок і сестер вербівських рекрутів (Іщук, Вербівчани, 1961, 43);
// Який виражає глибокі переживання, страждання; власт. людині, що так переживає, страждає.
По скорботному виразу його очей видно було, що смерть Аркадія вразила його глибоко (Вільде, Сестри.., 1958, 158);
Нервовий тик довго смикав його тонкі губи, і вираз суворого обличчя став скорботним (Тулуб, В степу.., 1964, 130);
Вона стояла зі скорботною усмішкою на вкритім пилом обличчі (Головко, І, 1957, 52);
// заст. Пов’язаний з трауром; траурний.
Його поклали на скорботні мари. Та стяг над ним у бій нещадний звав! Ішли бійці… — Тримайтесь, комунари! — Вперед їх вів Домбровський Ярослав (Тер., Серце.., 1962, 14);
Скорботний марш; Скорботне вбрання.
2. Сповнений, пройнятий скорботою, смутком, тугою; який містить у собі що-небудь сумне, тужливе.
Як він [Шопен] пішов без вороття, То звуки Моцарта, скорботні і величні, Його проводили у сутінки довічні (Рильський, III, 1961, 215);
Мертвим належне віддав я; для тебе, читачу сердечний, Знову продовжую я повість скорботну свою (Зеров, Вибр., 1966, 335);
То був спів урочистий, сповнений возвеличення подвигу та увіковічення світлої пам’яті загиблих бойових товаришів, — скорботний спів над братською могилою невідомих солдатів (Смолич, Мир.., 1958, 69);
Скорботна звістка;
// Який завдає скорботи, який є причиною скорботи.
Коли, наспівавшись, солдати вкладалися спати, то один, то другий підсідав до Шевченка і починав тиху розмову або розповідав йому своє минуле і скорботні події, які привели його сюди (Тулуб, В степу.., 1964, 214);
// Тяжкий, безрадісний.
На глибині сибірських руд Кохайте світлі почування: Не згине ваш скорботний труд І дум високе прямування (Граб., I, 1959, 272);
Квола і немічна є людина сама одна, і все життя самотнього скорботне (Довж., І, 1958, 499).
3. Який викликає, навіває скорботу, який справляє сумне враження.
Немало я пройшов скорботних сіл, Простором спеченим, бездонним (Стельмах, V, 1963, 167);
Проглянув був місяць скорботний з-за лип, Поглянув — жахнувся й сховався углиб (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 87);
Надходить присмерк. Затяжний, Скорботний вечір листопада (Шер., Дорога.., 1957, 125).
Значення в інших словниках
- скорботний — скорбо́тний прикметник Орфографічний словник української мови
- скорботний — Тужний, тужливий, СУМНИЙ, жалісний, нерадісний; (марш) жалобний; (- працю) тяжкий, безрадісний; скорбний. Словник синонімів Караванського
- скорботний — [скорботнией] м. (на) -тному/ -т(‘)н'ім, мн. -т(‘)н'і Орфоепічний словник української мови
- скорботний — -а, -е. 1》 Який глибоко переживає, страждає від чого-небудь (про людину), печальний, сумний; прот. радісний. || Який виражає глибокі переживання, страждання, власт. людині, що так переживає, страждає. || заст. Пов'язаний з трауром, траурний. Великий тлумачний словник сучасної мови
- скорботний — СКОРБО́ТНИЙ, а, е. 1. Який глибоко переживає, страждає від чого-небудь (про людину); печальний, сумний; протилежне радісний. Замовкне Щур, покірний, скорботний (С. Словник української мови у 20 томах
- скорботний — СУМНИ́Й (який відчуває сум; який виражає або навіває сум), СМУТНИ́Й, ЗАСМУ́ЧЕНИЙ, НЕВЕСЕ́ЛИЙ, СУМОВИ́ТИЙ, ЖУРЛИ́ВИЙ, ЖУРНИ́Й, ПЕЧА́ЛЬНИЙ, БЕЗРА́ДІСНИЙ, БЕЗВІДРА́ДНИЙ, НЕРА́ДІСНИЙ, ЗАЖУ́РЕНИЙ, МЕЛАНХОЛІ́ЙНИЙ, МЕЛАНХОЛІ́ЧНИЙ рідше, СКОРБО́ТНИЙ... Словник синонімів української мови
- скорботний — Скорбо́тний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- скорботний — Скорботний, -а, -е Скорбный. Словник української мови Грінченка