скорбота

СКОРБО́ТА, и, ж.

1. Почуття, викликане глибокими переживаннями, стражданнями; печаль, сум; протилежне радість.

— Я, тату, після того так перестраждала,.. така скорбота найшла на мене, що я стояла в церкві як неприкаяна (Н.-Лев., IV, 1956, 345);

Не так ще багато літ минуло, як умер Довбуш і народилася його пісня, а от ввібрала вже в себе тисячолітню скорботу народу, сльози гір і осінню печаль осінніх полонин (Хотк., II, 1966, 158);

Глушак мовчить. Він сповнений скорботи (Довж., І, 1958, 123);

Пекла в серці скорбота, туманіло в очах, не висихали гіркі сльози (Кучер, Дорога.., 1958, 94);

В його голосі відчувалася батьківська скорбота, приглушений біль (Чаб., Балкан. весна, 1960, 353);

// Прояв такого почуття.

Скрізь вбожество, лихо, скорбота, сум, а дитина метелики, пташок гонить (Вовчок, VI, 1956, 303);

Радість і скорбота В його піснях — це прошва золота, Навік прошита голкою Марилі (Рильський, III, 1961, 276);

Як символ великої скорботи, символ невгасимої любові і вдячної пам’яті Батьківщини про безсмертний подвиг її синів і дочок, що полягли в роки війни, горить Вічний Вогонь Слави на могилі Невідомого солдата біля Кремлівської стіни (50 р. Вел. Жовтн. соц. рев., 1967, 21).

Від (од) скорбо́ти — через глибокі переживання, страждання.

Молодий хлопець од скорботи не чув того лютування бурі, не чув стукоту й гуркоту (Н.-Лев., І, 1956, 567);

У (в) скорбо́ті — охоплений глибокими переживаннями, стражданнями.

Прибув Щорс з групою вершників. Швидко зіскочив з коня і, знявши шапку, підійшов у скорботі до труни Боженка (Довж., І, 1958, 210);

Біля воріт у скорботі стояла Федора і її сини (Цюпа, Назустріч.., 1958, 187).

2. перев. мн. Те, що викликає глибокі переживання, страждання, нещастя, лихо, прикрість, є їх причиною.

Увечері під брамою полягали прочани. Поприносили вони сюди, до святих стін, до ченців свої скорботи, свої гіркі сльози (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 17);

Забула про мене давно ти, Про тебе давно я забув! У тебе є нові скорботи, Я в радощі нові пірнув (Рильський, І, 1960, 144).

3. рідко. Біль.

Швидка робота животу скорбота (Номис, 1864, № 5578).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. скорбота — скорбо́та іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. скорбота — Скруха, смуток, сум, туга, жаль, журба, р. печаль. Словник синонімів Караванського
  3. скорбота — див. сум Словник синонімів Вусика
  4. скорбота — -и, ж. 1》 Почуття, викликане глибокими переживаннями, стражданнями, печаль, сум; прот. радість. || Прояв такого почуття. У (в) скорботі — охоплений глибокими переживаннями, стражданнями. 2》 перев. мн. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. скорбота — СКОРБО́ТА, и, ж. 1. Почуття, викликане глибокими переживаннями, стражданнями; печаль, сум; протилежне радість. – Я, тату, після того так перестраждала, .. така скорбота найшла на мене, що я стояла в церкві як неприкаяна (І. Словник української мови у 20 томах
  6. скорбота — СУМ (невеселий, важкий настрій, почуття глибокого жалю, спричинені невдачею, горем і т. ін.), СМУ́ТОК, ЖУРБА́, ПЕЧА́ЛЬ, ТУ́ГА, ЖАЛЬ, ЖА́ЛОЩІ, НУДЬГА, НУДО́ТА, МЕЛАНХО́ЛІЯ, ІПОХО́НДРІЯ книжн., ЗАЖУ́РА поет., СУХО́ТА фольк., ЖУРБО́ТА розм., МІНО́Р розм. Словник синонімів української мови
  7. скорбота — Скорбо́та, -ти, -ті Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. скорбота — Скорбота, -ти ж. Скорбь, печаль. Лукаш. 66. КС. 1882. Х. 184. Зруйнували Запорожжя та й забрали клейноти; наробили сіромахам превеликої скорботи. н. п. О. 1862. VIII. Іскарай вас, милий Боже, великою да скорботою. Чуб. V. 549. Словник української мови Грінченка