скорбота
СКОРБО́ТА, и, ж.
1. Почуття, викликане глибокими переживаннями, стражданнями; печаль, сум; протилежне радість.
— Я, тату, після того так перестраждала,.. така скорбота найшла на мене, що я стояла в церкві як неприкаяна (Н.-Лев., IV, 1956, 345);
Не так ще багато літ минуло, як умер Довбуш і народилася його пісня, а от ввібрала вже в себе тисячолітню скорботу народу, сльози гір і осінню печаль осінніх полонин (Хотк., II, 1966, 158);
Глушак мовчить. Він сповнений скорботи (Довж., І, 1958, 123);
Пекла в серці скорбота, туманіло в очах, не висихали гіркі сльози (Кучер, Дорога.., 1958, 94);
В його голосі відчувалася батьківська скорбота, приглушений біль (Чаб., Балкан. весна, 1960, 353);
// Прояв такого почуття.
Скрізь вбожество, лихо, скорбота, сум, а дитина метелики, пташок гонить (Вовчок, VI, 1956, 303);
Радість і скорбота В його піснях — це прошва золота, Навік прошита голкою Марилі (Рильський, III, 1961, 276);
Як символ великої скорботи, символ невгасимої любові і вдячної пам’яті Батьківщини про безсмертний подвиг її синів і дочок, що полягли в роки війни, горить Вічний Вогонь Слави на могилі Невідомого солдата біля Кремлівської стіни (50 р. Вел. Жовтн. соц. рев., 1967, 21).
Від (од) скорбо́ти — через глибокі переживання, страждання.
Молодий хлопець од скорботи не чув того лютування бурі, не чув стукоту й гуркоту (Н.-Лев., І, 1956, 567);
У (в) скорбо́ті — охоплений глибокими переживаннями, стражданнями.
Прибув Щорс з групою вершників. Швидко зіскочив з коня і, знявши шапку, підійшов у скорботі до труни Боженка (Довж., І, 1958, 210);
Біля воріт у скорботі стояла Федора і її сини (Цюпа, Назустріч.., 1958, 187).
2. перев. мн. Те, що викликає глибокі переживання, страждання, нещастя, лихо, прикрість, є їх причиною.
Увечері під брамою полягали прочани. Поприносили вони сюди, до святих стін, до ченців свої скорботи, свої гіркі сльози (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 17);
Забула про мене давно ти, Про тебе давно я забув! У тебе є нові скорботи, Я в радощі нові пірнув (Рильський, І, 1960, 144).
3. рідко. Біль.
Швидка робота животу скорбота (Номис, 1864, № 5578).
Значення в інших словниках
- скорбота — скорбо́та іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- скорбота — Скруха, смуток, сум, туга, жаль, журба, р. печаль. Словник синонімів Караванського
- скорбота — див. сум Словник синонімів Вусика
- скорбота — -и, ж. 1》 Почуття, викликане глибокими переживаннями, стражданнями, печаль, сум; прот. радість. || Прояв такого почуття. У (в) скорботі — охоплений глибокими переживаннями, стражданнями. 2》 перев. мн. Великий тлумачний словник сучасної мови
- скорбота — СКОРБО́ТА, и, ж. 1. Почуття, викликане глибокими переживаннями, стражданнями; печаль, сум; протилежне радість. – Я, тату, після того так перестраждала, .. така скорбота найшла на мене, що я стояла в церкві як неприкаяна (І. Словник української мови у 20 томах
- скорбота — СУМ (невеселий, важкий настрій, почуття глибокого жалю, спричинені невдачею, горем і т. ін.), СМУ́ТОК, ЖУРБА́, ПЕЧА́ЛЬ, ТУ́ГА, ЖАЛЬ, ЖА́ЛОЩІ, НУДЬГА, НУДО́ТА, МЕЛАНХО́ЛІЯ, ІПОХО́НДРІЯ книжн., ЗАЖУ́РА поет., СУХО́ТА фольк., ЖУРБО́ТА розм., МІНО́Р розм. Словник синонімів української мови
- скорбота — Скорбо́та, -ти, -ті Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- скорбота — Скорбота, -ти ж. Скорбь, печаль. Лукаш. 66. КС. 1882. Х. 184. Зруйнували Запорожжя та й забрали клейноти; наробили сіромахам превеликої скорботи. н. п. О. 1862. VIII. Іскарай вас, милий Боже, великою да скорботою. Чуб. V. 549. Словник української мови Грінченка