скорбота

СКОРБО́ТА, и, ж.

1. Почуття, викликане глибокими переживаннями, стражданнями; печаль, сум; протилежне радість.

– Я, тату, після того так перестраждала, .. така скорбота найшла на мене, що я стояла в церкві як неприкаяна (І. Нечуй-Левицький);

Не так ще багато літ минуло, як умер Довбуш і народилася його пісня, а от ввібрала вже в себе тисячолітню скорботу народу, сльози гір і осінню печаль осінніх полонин (Г. Хоткевич);

Глушак мовчить. Він сповнений скорботи (О. Довженко);

Пекла в серці скорбота, туманіло в очах, не висихали гіркі сльози (В. Кучер);

В його голосі відчувалася батьківська скорбота, приглушений біль (М. Чабанівський);

// Прояв такого почуття.

Скрізь вбожество, лихо, скорбота, сум, а дитина метелики, пташок гонить (Марко Вовчок);

Радість і скорбота В його піснях – це прошва золота, Навік прошита голкою Марилі (М. Рильський).

2. перев. мн. Те, що викликає глибокі переживання, страждання, нещастя, лихо, прикрість, є їх причиною.

Увечері під брамою полягали прочани. Поприносили вони сюди, до святих стін, до ченців свої скорботи, свої гіркі сльози (О. Іваненко);

Забула про мене давно ти, Про тебе давно я забув! У тебе є нові скорботи, Я в радощі нові пірнув (М. Рильський).

3. рідко. Біль.

Швидка робота животу скорбота (Номис).

(1) Від (од) скорбо́ти – через глибокі переживання, страждання.

Молодий хлопець од скорботи не чув того лютування бурі, не чув стукоту й гуркоту (І. Нечуй-Левицький);

(2) У (в) скорбо́ті – охоплений глибокими переживаннями, стражданнями.

Прибув Щорс з групою вершників. Швидко зіскочив з коня і, знявши шапку, підійшов у скорботі до труни Боженка (О. Довженко);

Біля воріт у скорботі стояла Федора і її сини (І. Цюпа).