скочуватися

СКО́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., СКОТИ́ТИСЯ, скочу́ся, ско́тишся, док.

1. Котячись по похилій поверхні, спускатися, падати вниз.

Гора була така крута, що в великі дощі рілля скочувалась з водою униз (Н.-Лев., II, 1956, 260);

— Цей шеєліт я знайшов біля підніжжя гірського урвища. Значить, він колись скотився з гори (Донч., II, 1956, 48);

Угорі почулося шарудіння, і вниз скотився камінчик (Трубл., Мандр., 1938, 101);

Кавун, круглий, стиглий кавун, здається, чудодійно сам скотився з воза (Ковінька, Кутя.., 1960, 27);

// Котячись, перевертаючись, падати, з’їжджати вниз (перев. про людину).

— В одну мить я скотився клубком з клуні (Цюпа, Три явори, 1958, 19);

Згори клубочком скотився чоловік (Тют., Вир, 1964, 315);

// Сповзати з чогось, падати звідки-небудь.

Івась лежав у кутку розкинувшись, розпластавшись. Голова його покоїлася на подушці, а тіло скотилося [з сіряка] на землю (Мирний, І, 1954, 174);

Чорна смушева шапка скотилась з голови на траву (Н.-Лев., II, 1956, 168);

Там, скотившись з подушок, лежить на голому полу хвора Макариха (Л. Янов., І, 1959, 52);

// Сунучись, переміщатися в інше місце, нахилятися (перев. про голову).

Її голова скотилась на залом спинки канапи, аж звісилась набік (Н.-Лев., IV, 1956, 257);

// Спускатися до горизонту (про місяць, сонце і т. ін.).

Місяць поволі скочувався у лісову гущавину (Стельмах, Хліб.., 1959, 78);

Сонце за обрій скотилось В тихі покої свої… (Бойко, Про 17 літ, 1958, 99);

Скотилася в небі зірка (Шиян, Баланда, 1957, 51);

// Переміщатися, стікати, текти вниз (про воду, сльози, краплі поту і т. ін.).

Скочуючись по схилу, стічні води руйнують грунт (Колг. Укр., 3, 1956, 39);

Одна по одній виступали і скочувалися по жовтих запалих щоках круглі, прозорі горошинки сліз (Коз., Гарячі руки, 1960, 16);

Майор сидів блідий, пухнасті вуси обвисли, з кінчика носа краплинами скочувався піт (Кочура, Зол. грамота, 1960, 230);

З гострих кінців листя дощинки [дрібні краплі дощу] скочувалися на лопушиння (Чорн., Визвол. земля, 1959, 91);

З Мар’янчиних очей на білий халат скотилася сльоза (Десняк, Вибр., 1947, 213).

2. З’їжджати, спускатися вниз по похилій поверхні.

Повозка скочується з горбка в долину, проскакує дерев’яний місток на потічку (Ірчан, І, 1958, 305);

Показались перші лави петлюрівців. Вони скочувалися в балку з гвинтівками наперевіс (Довж., І, 1958, 183);

З гори скотилась велика повозка і стала перед порогом (Н.-Лев., І, 1956, 143);

Мотоцикл скотився з насипу у рівчак (Смолич, V, 1959, 790);

Кінь уже стояв на ногах, позираючи в кручу, куди скотився віз, і боязко щулив вуха (Чорн., Потік.., 1956, 102).

3. розм. Швидко спускатися, збігати, злазити звідки-небудь.

Стернями та картоплищами я скочуюсь до микитівського ставочка, де були отакенні коропи, аж поки їх не повиглушували бомбами (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 107);

Він вихорем пронісся мимо кімнати Кажана, скотився на перший поверх і побіг довгим коридором до виходу (Донч., Вибр., 1948, 55);

Скотившися з велосипеда, вона ухопила Тосю в обійми (Смолич, Мир.., 1958, 57).

4. перен. Відмовляючись від попередніх поглядів, відходити, відступати до чого-небудь (перев. від чогось передового, прогресивного).

Ревізіоністи заперечують історичну необхідність соціалістичної революції і диктатури пролетаріату, керівну роль марксистсько-ленінської партії, підривають основи пролетарського інтернаціоналізму, скочуються до націоналізму (Програма КПРС, 1961, 37);

З початку першої світової війни праві керівники соціал-демократичних партій II Інтернаціоналу, які давно вже скочувалися в болото реформізму, повністю зрадили справу робітничого класу (Ком. Укр., 9, 1964, 18);

Не треба надто простолінійно розуміти і знамениту формулу Чернишевського: «Прекрасне — це життя», бо тоді можна скотитись до грубого натуралізму (Рильський, IX, 1962, 165).

5. перен. Наступати, надходити.

Тихо скотився сумрак на сю веселу маленьку оселю (Хотк., І, 1966, 43).

◊ Ка́мінь із се́рця скоти́вся див. се́рце;

На́че (ні́би і т. ін.) ка́мінь скоти́вся з душі́ див. ка́мінь.

6. тільки недок. Пас. до ско́чувати.